Читомо > Видане > «Шосте вимирання»: не безнадійна історія

Видане

«Шосте вимирання»: не безнадійна історія

12.12.2016 0 Автор:

Елізабет Колберт. Шосте вимирання: неприродна історія

/ переклав з англійської Володимир Плискін. – К.: Наш Формат, 2016. – 296 с.

Останні кілька років українські видавці завзято заповнюють прикрі прогалини у царині наукпопу – здебільшого перекладами. Доти цей величезний материк західного книговидання видавався суцільною білою плямою, проте нині його обриси проступають дедалі чіткіше. Найвищі гірські хребти материка – ті книжки, що спровокували широке обговорення навіть за межею кампусів та інших закритих читацьких анклавів – уже височіють і на українському книжковому обрії: годі згадати хоча б «Людину розумну. Історію людства від минулого до майбутнього» Ювала Ноя Харарі (КСД, 2016) чи «Чому еволюція правдива» Джеррі Койна (Наш Формат, 2015). Особливо втішно, що найгучніші новинки цього жанру почали доходити до українського читача з мінімальною затримкою. Скажімо, із «Шостим вимиранням. Неприродною історією» Елізабет Колберт, що здобула Пулітцерівську премію за нон-фікшн у 2015 році, ми змогли ознайомитися не набагато пізніше, ніж читачі оригіналу.

«Шосте вимирання» починається з одного загадкового зникнення й одного масового вбивства. Головна героїня мандрує углиб джунглів Латинської Америки, пробираючись глупої ночі крізь непролазні хащі, аби відшукати одну зниклу безслідно колонію. Трохи згодом вона спускається до холодних і темних печер і завмирає, побачивши там гори скалічених мертвих тіл. Вона мусить з’ясувати, хто чи що стоїть за цими жахливими трагедіями: зникненням колоній золотих панамських жаб, масовим вимиранням північноамериканських кажанів. Так, це книжка про масове вимирання видів, написана у найкращих традиціях детективу: ось труп, а ось доволі обмежений набір підозрюваних. Нам лишається тільки звести факти докупи.

Knyha_3D_40_6_C-2

Для нинішнього читача вимирання видів – даність, нехай невесела, але Колберт нагадує, що так було не завжди. Багато сучасних дітлахів завдяки розважальній індустрії, вибудуваній навколо динозаврів, дізнаються про концепцію вимирання ще до того, як навчаються ходити на горщик. Проте концепція того, що раніше світ населяли геть інші види, нині вимерлі, постала пізніше, ніж теорія еволюції. (Утвердженням цієї концепції – та, скажімо, назвою «птеродактиль» – ми завдячуємо невтомному вченому й популяризаторові Жоржеві Кюв’є, який за свою кар’єру підняв кількість відомих вимерлих видів з 0 до 49 і відкрив широкому загалові до жаского інший світ, що передував нашому.)

А незабаром з’ясувалося, що некоректно говорити про «вимирання» в однині: щойно концепція вимирань постала, виявилося, що великих зламів у історії життя на Землі значно більше, ніж острівців тяглості. Колберт пропонує огляд попередніх п’яти епізодів масового вимирання і припускає, що ми є свідками і активними учасниками шостого. Утім, повторюваність сюжету зменшує його драматизм, якщо й не перетворює на фарс (бодай для безпосередніх учасників і свідків).

Адже, врешті, абсолютизація нашої руйнівної сили – це лише свідчення нашої манії величі й нездатності поглянути на ситуацію очима іншого

Безперечно, ми лишимо по собі у спадок значно біднішу екосистему. Наші внуки вже не застануть Великого бар’єрного рифу (руйнується внаслідок закислення океану, викликаного зростанням вмісту двоокису вуглецю в атмосфері – прямий наслідок діяльності людини); за далеко не найпесимістичнішими прогнозами, за найближчі півстоліття вимре мільйон видів (орієнтовно, чверть від загальної кількості) – і немалу частину з цього мільйона ми навіть відкрити не встигли. Але, на щастя, наша велика й безпорадна видова вина перед усіма цими безборонними доходягами у геологічному масштабі не має анінайменшого значення. Врешті, всі, кого ми можемо зустріти нині – далекі, майже невпізнавані нащадки тих, хто пережив попередні п’ять масових вимирань, коли більшість тогочасних видів зникла майже за одну мить (за геологічними мірками, звісно).

У частині випадків ми не знаємо навіть про причини вимирання: ймовірно, йдеться про нещасливу комбінацію кількох чинників. У якихось випадках – знаємо: скажімо, Крейдяне вимирання, коли Земля розпрощалася з динозаврами, всіма наземними видами, більшими за кішку, й 4/5 усіх видів узагалі, спричинене падінням шестимильного метеориту на Юкатані (після чого – додає Колберт, майстер кінематографічних деталей – трицератопс у Альберті ще дві хвилини міг жувати травичку, доки цунамі з гарячого пару не докочувалося до Канади й не варило його живцем).

Читайте також: 6 нон-фікшн книжок про природу, людину і техніку для підвищення IQ

Видова структура населення Землі після цього змінювалася докорінно, але за якісь кілька мільйонів років все одно наростало щось нове і самобутнє (ті ж рифи вже були зникали мільйонів так на десять років – але повернулися). Безперечно, шосте вимирання також не поставить крапки у цій історії. Можливо, види, які постануть після нього, навіть дізнаються про нас за тонкими геологічними шарами, як ми дізнаємося про астероїд – і писатимуть про нас як про науковий факт, без етичної оцінки. Тож побажаймо майбутнім дослідникам (хай би до якого виду вони належали) завзяття й везіння і перейдімо до сумного.

На превеликий читацький жаль, переклад пера Володимира Плискіна наділений великою руйнівною силою й подарує читачеві чимало прикрих відкриттів, не закладених авторкою і не підтверджених наукою. Скажімо, вже переклад першого речення переносить читача до царини альтернативної історії: «Місто Ель-Вальє-де-Антон, що у центральній Панамі, розташоване всередині вулканічного кратера, засноване близько мільйона років тому». Уважний читач, звісно, пам’ятає, що виду Homo sapiens, не кажучи вже про міста, мільйон років тому не існувало. (В оригіналі, певна річ, мільйон років тому виник вулканічний кратер, а не місто: “The town of El Valle de Ant?n, in central Panama, sits in the middle of a volcanic crater formed about a million years ago»).

На жаль, ця похибка – не поодинока. Скажімо, останній розділ книжки називається «The Thing With Feathers», себто «Надія» (за рядком Емілі Дікінсон, що став ідіоматичним: «Hope is the thing with feathers»; «Надія – то пташина» в українському перекладі пера Олександра Гриценка). Нехай для носія української культури цей рядок не є ідіомою; але доволі очевидно, що запропонований перекладачем дивогляд «Штучка з пір’ям» невдалий, бо не передає ані змісту, ані цитати, ані стилістичного регістру.

Читайте також: 9 нон-фікшн книжок із фізики й астрономії

Частина неточностей докорінно змінює зміст речення: скажімо, навіть не намагайтеся здогадатися, за якими ж то числовими показниками «Теорія Дарвіна про те, як виникли види, удвічі перевершила теорію про те, як вони зникли». В оригіналі теорія про виникнення видів «doubled as a theory of how they vanished» – себто «водночас пояснювала, як вони зникли». І т.д., і т.і. Перелік перекладацьких похибок вийшов би не набагато коротший за саму книжку, тож, як то кажуть, опустімо завісу милосердя над кінцем цієї сцени. «Шосте вимирання», безперечно, варте ознайомлення, проте по змозі це треба робити мовою оригіналу.

blog-sixth-extinction_Susan-Lueck_flickrearthjustice.org

Втім, навіть попри численні недосконалості перекладу, перед нами – взірцевий приклад західного наукпоку, жанру, який роками вдосконалював мистецтво зваблювати й інтригувати читача, перетворюючи статичний набір фактів на захопливий сюжет. Колберт змальовує звивистий шлях, який стоїть за кожним науковим відкриттям – і за цим маршрутом простягається темрява непевного минулого і хибних гіпотез. Знання, яке нам уже видається апріорним, постає як наслідок щасливого збігу обставин чи продукт сміливих здогадів і дискусій. (Наприклад, ось вчений торкається тонкого прошарку чорної глини у ґрунті: над цією смужкою зникають рештки давніших тварин і з’являються геть нові види. Високий вміст іридію – елементу на Землі рідкісного – змушує його виснувати теорію про падіння великого астероїда, який спричинив вимирання динозаврів.)

Це не меншою мірою історія людей, ніж історія фактів – Колберт старанно добирає деталі, як документують людський ландшафт науки. (Ось дослідник клімату звітує дружині: «Робота йде добре, тільки, здається, насувається кінець світу»; ось вчений порівнює певні мікроорганізми з Наташею Ростовою – такі ж нервові і вразливі; ось студенти жартують: досліджуваний ними кораловий риф так далеко від світу, що там, як у «Чужому», «ваш крик ніхто не почує».) Дрібні анекдотки про тих, хто намагається за відведену йому мить розгледіти те, що криється у пітьмі незнаних мільйонів років, пропонують зворушливий контрапункт до оповіді про згубні наслідки людської діяльності. Наскрізний сюжет «Шостого вимирання» – боротьба руйнування зі спробами порятувати минуле й минуще, бодай у ковчегу пам’яті.

napys1

  • тим, хто вже випив усю валер’янку в домі, читаючи новини про кліматичні зміни, але ще не заспокоївся;
  • тим, хто має сезонний абонемент у зоомузеї;
  • тим, хто хоче стати палеонтологом, коли виросте.

napys2

  • прихильникам конспірологічних теорій, які вважають кліматичні зміни вигадкою;
  • тим, хто має алергію на пір’я, шерсть чи саспенс.

Чільне зображення theomnivore.com

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe