Читомо > Видане > 13 сумних і дуже сумних оповідань Горового

Видане

13 сумних і дуже сумних оповідань Горового

10.11.2015 0 Автор:

Горовий Р. В. 13 оповідань, або Те, повз що ми проходимо не помічаючи. — Х.: Віват, 2015. – 144 с. – (Вітражі) 

Якщо збірка містить 13 оповідань, не чекай чогось доброго. Помітила це, читаючи «Робінзона» Арама Пачяна, а переконалася після 13 оповідань Руслана Горового, які цього року надрукувало видавництво «Віват» у своїй новій серії інтелектуальної художньої літератури «Вітражі».

Руслан Горовий відомий передовсім як журналіст і головний режисер «Магнолія-ТВ», автор відомого проекту «Служба розшуку дітей». Зняв низку документальних фільмів: «Спецпроект “Система”», «Київський потоп», «Укропи Донбаса». Також він є волонтером АТО. У ролі письменника Горовий дебютував 2002 року із книжкою «Таран», опісля написавши «Казки на ніч», «Гагарін і Барселона», «Ген воїна», «Buenos dias, chica», «Країна “У”».

Свіжа збірка короткої прози «13 оповідань, або Те, повз що ми проходимо не помічаючи» стилістично та тематично не виділяється серед попередніх книг автора – знову соціальна несправедливість, психологізм та духовні книзи звичайних простих людей. Загалом оповідання можна поділити на сумні і дуже сумні. Трагічні будні українців, важка праця селян, малі заробітки, незрозумілість у стосунках тощо. Якраз остання тема найчастіше звучить у збірці – стосунки сина з батьком (строгі та холодні), онука з дідусем (ці найбільш теплі та ностальгійні), сина з матір’ю (трагічні та печальні). Це, власне, і є однією із спільних тем-домінантів всіх оповідань – контакт поколінь, іноді болісний і непорозумілий, іноді як передання досвіду та знань.

«Коли тобі двадцять, душа і тіло не конфліктують, бо ти молодий і сповнений планів. В тебе багато амбіцій і майже немає вимог до життя. Це потім все змінюється. Планів дедалі менше, а вимоги до життя збільшуються». («Динозаври»)

13_opovidan_obl_22

Історії не мають штучно витвореного хімічного запаху, всі емоції справжні та реалістичні. Читаєш і віриш, співчуваєш і навіть плачеш. Хоча цікаво, що деякі оповідання, мабуть, через свій побутовий трагізм та важку долю селян, видаються близькими по духу до української літератури ІІ пол. 19 ст. Але така «несучасність» не сприймається як консервативність. Автору вдається витримувати безпечну відстань до своїх героїв, тому, не знаючи його біографії, практично неможливо вловити якісь особисті моменти, власну позицію стосовно вчинків персонажів.

Та й палітра героїв у текстах збірки різноманітна – від сина, у якого помирає мати, від сина, що сам прагне відсторонитися матері чи від онука, що набирається мудрості та спогадів від свого дідуся, до злодіїв-філософів чи батька-невдахи.

Самі ж розповіді побудовані напрочуд вдало – до останнього речення витримано стиль та напругу. Завершення часто несподівані та неординарні, проте одночасно й передбачувані логікою подій. І хоча більшість оповідань не надто життєрадісні, проте сюжетно між собою дуже різняться – всі вони про різних людей, про різні долі, події та емоції.

Автор наче й не влазить у душі героїв, не уповільнює розповіді внутрішніми голосами, зворушливими сумнівами совісті. Події теж доволі лаконічно описуються. Але ефект присутності читача та співчуття з персонажами максимальний. Техніка подання різних точок зору створює ефект телекамери, що знімає паралельно декілька сюжетних ліній, котрі часово виконують певні стрибки, але врешті конструюються у цілісну картину. Вкінці все максимально чітко сходиться і гармоніює (наприклад, в оповідання «Ліки для мами»). Мабуть, режисерський досвід автора таки впливає на писання текстів. А трагічність для нього вже звична як для режисера «Магнолія-ТВ». Зрештою, помітним є й стиль письменника-режисера, що вирізняється короткими реченнями.

До слова, перше оповідання із цієї збірки «Страшна казка» Руслан Горовий нещодавно екранізував в однойменну художню короткометражку.

Деякі оповідання звучать доволі лірично та ностальгійно, нагадуючи «Вікна застиглого часу» Юрія Винничука. Ось прочитайте уривок із тексту «Яблучний спас»:

«Старий закляк. Малий продерся через повалену гілку і виглянув з-за його плеча. Серед кропиви, очерету та дикої малини стояла величезна яблуня. Дерево розрослося, ніким не різані гілки опустилися вниз і неначе обійняли землю, а на них рясно-рясно вродили яблука. Яблуня, неначе з казки «Гуси-лебеді», простягала яблука до людей і просила: «Візьміть!» Старий з малим підійшли ближче. Дід обережно зірвав жовтувато-зелене з червонястим боком яблуко, підніс до обличчя і вдихнув його запах».

Єдине, що можна закинути авторові – це упорядкування. Перші тексти надто трагічні та зворушливі, аби ними починати збірку. Натомість, із кожним наступним оповіданням ця тривога спадає, та навіть з’являється певний оптимізм на світло на горизонті. У вже згаданого Арама Пачяна якраз цей момент ідеально врахований – кульмінаційно жорстокі тексти десь на середині, до яких читач вже підготовлений морально та психологічно першими більш-менш емоційно врівноваженими розповідями.

Також у вічі впадають декілька стилістичних помилок, переважно легких росіянізмів, «почтова скринька» і «Толик».

Аби не закінчувати на сумній ноті, варто зазначити, що збірка Руслана Горового «13 оповідань, або Те, повз що ми проходимо не помічаючи» увійшла до списку книжок «ЛітАкцент року – 2015» у номінації «Проза».

napys11

  • любителям меланхолії та драми;
  • співчутливим;
  • шанувальникам якісної короткої прози.

napys21

  • перед сном;
  • вагітним, хворим та безнадійно налаштованим;
  • безтурботним та неспівчутливим.
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe