uncategorized

Нехай це буде традицією. Підбивати підсумки неосмислених рухів «Електрокниги» на книжковому ринку. Рік тому ці оптимістичні нотатки завершувалися рецептом «Що робити?».

Що робити – теж в принципі прояснилося. 

Видавати поетів

В принципі, так весь рік і пройшов під цим лозунгом, більшість виданих книжок – поетичні. Три з них потрапили до «Літакцентівського» списку, тобто геть непоміченими навіть такі дозовані спроби не залишилися, бо поетичні книжки – то особлива аудиторія.

Титули:

1. Олеся Мамчич, Обкладинка 978-617-7026-18-0
2. Максименко Олена, Я тобі листопад 978-617-7026-19-7
3. Скиба 2 том 978-617-7026-20-3-PDF
4. Викрадення Європи. збірка 978-617-7026-21-0
5. Ірина Шувалова, Аз 978-617-7026-22-7
6. Валя Захабура, Ой, Лише 978-617-7026-23-4
7. Дячук, Біла ріка  2 частина  978-617-7026-24-1

Це більше, ніж вдвічі менше, ніж 2013 року, але і рік був не дуже придатним для книговидання. Здавалось, що взагалі не до книжок.

Відкриття року. Поезія невмируща

Але несподівано виявилося, що варто українцям побудувати барикади чи окопатися, організувати цілодобову варту й гаряче харчування, як вони не проти щось почитати. Кілька раз відправляли книжки з волонтерами.

Безсумнівним доказом невмирущості поезії цього для мене стала збірка Олесі Мамчич «Обкладинка», яку ми готували до друку в розпал майдану, коли її Сашко ще й сидів у в’язниці по справі автомайданівців.

Мотивувала авторка своє рішення просто. Просто повинна ж у житті бути й світла смуга. Вихід книжки для авторки – найкраща терапія.

Другу «книжкотерапію» ми робили вже осмислено, друзі-поети зібрали кошти на видання збірки Оленки Максименко після її кримського полону.

Як міг би працювати вічний двигун

Виручені за продаж збірки кошти Олена тут-таки, на презентації в «Смолоскипі», переказала на збірку Світлани Богдан, і це міг би бути вічний двигун.

Один поет передає естафетну паличку іншому, всі друзі приходять, купують книжку на автографи і так до нескінченності. Однак, те, що збірка Світлани досі не вийшла, хоча готується-готується-готується і все вже
начебто готове, вказує на те, що вічних двигунів не буває не тільки в техніці.

Крім коштів, які можна дозбирати, навіть якщо попередня збірка не вийшла в плюс, потрібен ще «штовхач”, яким для Оленининої книжки виступав Олаф Клеменсен. Тобто такі «вічнодвигуновські» проекти для
доволі замкнутої творчої спільноти можливі, якщо існує їх постійний куратор, якому по-хорошому теж треба було б платити якісь грошики. Ну, частково проект завис ще й тому, що нам всім треба було тратити ті
вільні грошики на більш нагальні військові потреби, і збирати в таких умовах на поетичні збірки було б кощунством. Сподіваюся, колись це не стане так, і до схеми ви повернемося. Однак, «штовхач» таки необхідний.

Є кілька думок з цього приводу. Але всі вони – тільки для поетів, на жаль. Або ще для якоїсь доволі замкненої спільноти, яка любить усілякі тусовки, скажімо – фантастів.

Що робити з прозою?

Прозу я послідовно відмовлявся навіть рукописи читати весь рік, поки не стане зрозумілим, як вона зможе самофінансуватися в межах моделі «Електрокниги» з малими, але оперативно додрукованими накладами. І
відкритою електронною версією, отримати гроші за яку, ми це вже знаємо, нереально. Саме тому нас не надихнула навіть поява на ринку Гугл.плей тощо. Нам здається, повернення коштів і надалі можливе лише за паперові версії, техніка йде вперед, але українці такі ж як були. Ті дві книжки прози, які вийшли – старі зобов’язання й дитяча книжка.

Проза і надалі може розповсюджуватися лише через книгарні, ніякої особливої спільноти прозаїків не існує, бо читати романи одне одного в товаристві анонімних романістів – дуже сумнівне задоволення. Презентації і
переміщення прозаїків у просторі також потребує ресурсів.

Спробуй ще прокорми прозаїка, це вам не тендітна Світлана Богдан. Треба щось думати, а щось ні чорта не придумується.

Книгарні

На папері було все гладко. Книгарня продає, ми швиденько додруковуємо, зайвих тиражів нема, складу нема тощо. На практиці виявилося, що воно, звісно, працює, але так повільно, що й непомітно якось. Скажімо,
книгарня замовляє книжку в кількості 5 штук, вони продаються в перший тиждень, наступне замовлення буде лише через місяць. Інших 5 гордо стоять на полиці той же місяць, їх ніхто не купує. Відділити одні від
інших теж не завжди виходить, звіт буде ще пізніш і по всьому асортименту.

Тільки лічені книгарні надають звітність автоматом, без запиту, щомісяця. Ще менше книгарень переказують гроші за книжки без нагадування.

Це не заклик щось вдосконалювати в книгарнях, навіть в тих, де нас не знали, куди ще поцілувати, продажі були низькими через вартість наших книжок, а вона зависока через собівартість комп’ютерного друку, в психологічно прийнятну ціну ми вписуємося зі скрипом через націнку книгарні. Або видавництво, або книгарня на цьому Боліварі зайві. Це вже теж абсолютно зрозуміло. Так звісно, книжка в книгарні – все одно що на вітрині. Але купувати краще напряму в автора чи у видавництві. Тоді це ще на щось притомне схоже.

Бібліотеки

Дякуючи шановному ВСЛ вдалося поекспериментувати з іншими каналами продажу. Ну, так, при всіх вищенаведених зауваженнях, це краще ніж книгарні, але нам ще є над чим працювати. Тут накладаються мої спостереження над іншими, моїми власними, книжками, виданими в інших видавництвах, але найбільш перспективними нам здаються бібліотеки й презентації одного чи кількох авторів.

Щось шановні бібліотекарі останнім часом дуже добре активничають. Любо дорого дивитися і рахувати купюри.

Хоча складнощі переміщення авторів і книжок в просторі нікуди не зникають, але щось можна вигадати.

Книга поштою

Щось заглохло. Треба розібратися чому.

Електрокнижки

Качають справно, а що їм зробиться? Особливо розчулюють перекази поодиноких читачів на давно забуті рахунки у Вебманях.

Платіжні системи

Ну ось хоч тут повна ясність. Три роки тому ми вказували це, як на гальмо прогресу. Нині ж приват-чемпіон, і жодних сумнівів в цьому нема.

Що робити?

Окремий сайт видавництва з урахуванням здобутого на«Автурі» досвіду і певних організаційних задумках. І незалежну від книгарень, яких все одно нема, мережу розповсюдження паперових книжечок. Так, щоб до райцентрів. Хто потрапить в електрички, той зірве джекпот 🙂

Звіт звітовано, як каже Семесюк. Залишайтеся з нами.