Читомо > Місця > Читати про Київ: місто у текстах українських письменників

Місця

Читати про Київ: місто у текстах українських письменників

27.05.2017 0 Автор:

Українська столиця святкує День Києва. Як люди, закохані у це місто, Читомо спільно із екскурсійним проектом Walk&Talk, влаштували прогулянку з українськими письменниками та їхніми текстами, дія яких відбувається у Києві. Різні слова, вулиці, емоції, герої, час й один незмінний герой — Київ. 

 

Іван Нечуй-Левицький

«Хмари» (1871)

1

На високих горах скрізь стояли церкви, дзвіниці, неначе свічі палали проти ясного сонця золотими верхами. Саме проти їх стояла лавра, обведена білими високими мурованими стінами та будинками, й лисніла золотими верхами й хрестами, наче букет золотих квіток. Коло лаври ховались у долинах між горами пещери з своїми церквами, між хмарами садків та винограду. А там далі, на північ, на високому шпилі стояла церква св. Андрея, вирізуючись всіма лініями на синьому небі: коло неї Михайлівське, Софія, Десятинна, Поділ, вганяючись рогом в Дніпро, неначе плавав на синій, прозорій воді з своїми церквами й будинками. Всі гори були ніби зумисне заквітчані зеленими садками й букетами золотоверхих церков, їх заквітчала давня невмираюча українська історія, неначе рукою якогось великого артиста…

Стоять київські гори непорушне, заглядають в синій Дніпро, як і споконвіку, несуть на собі пам’ятку про минувшість для того, хто схоче її розуміть, і ждуть не діждуться, поки знов вернеться до їх слава старого великого Києва, поки знов заквітчають їх потомки давніх батьків свіжими квітками історії…

 .

Михайль Семенко

«Біля Володимира» (1914)

2

Я сидів собі на горі біля Володимира
і дививсь як ішов дим із пароплавового димаря
думав про долю свою та ще де – про – що –
багато – інше.
Ось вона пройшла повз – Та кинь же
свої думки!
Я швидко встав. Чи це мені не вчулось?
Запитав себе.
Ні, таки справді – мене покликали.
Кинув я горку і Володимира
і пішов з нею не затуляючи рота.
Я дізнавсь, що вас звуть Ніна.
Заворушилось у мені приємне здивування –
це наймення щось мені нагадало.
Ніна! Ніна!
Ви сказали тут:
– Ходімте в мініатюр!
Я згодився – ви така гарненька.
Так ми йшли і легко йшла гутірка
човники в очах гойдалися
і вся дама – ніби від Тета зірка.
Тут зайшла у нас розмова про очі й ночі
це вже ми бачите забалакали про Вороного
і наскільки я міг помітити по її очах
цей пан був до смаку їй. З того
і пішла ще про інші речі балачка, але їй-богу
можна б уже й кинути, бо ви така гарненька
я просто не можу іти по Хрещатику.
Але я забалакався й читач уже
чекає на кінець події
Хай буде так.
На цьому кінчаю.

Микола Зеров

«Київ-традиція» (1923)

3
Ніхто твоїх не заперечить прав.
Так, перший світ осяв твої висоти,
До тебе тислись войовничі готи,
І Данпарштадт із пущі виглядав. Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав
Щербив меча об Золоті ворота,
Про тебе теревені плів Ляссота
І Левассер Бонплан байки складав. І в наші дні зберіг ти чар-отруту:
В тобі розбили табір аспанфути —
Кують, і мелють, і дивують світ. Тут і Тичина, голосний і юний,
Животворив душею давній міт
І «Плуга» вів у сонячні комуни.
 .

Валер’ян Підмогильний

«Місто» (1928)

4

Що ближче до Києва, рух на річці більшав. Спереду лежав пляж — піщаний острів серед Дніпра, де три моторки невгамовно перевозили з пристані купальників. Місто спливало згори до цього берега. З вул. Революції широкими сходами до Дніпра котилась барвиста хвиля юнаків, дівчат, жінок, чоловіків — біло-рожевий потік рухливих тіл, що передчували насолоду сонця й води. Серед цієї юрби не було сумних — тут, край міста, починалась нова земля, земля первісної радості. Вода й сонце приймали всіх, хто покинув допіру пера й терези — кожного юнака, як Кия, і кожну юнку, як Либідь. Місяцями погноблені в одежі білі тіла виходили з в’язниці, розцвітали бронзою в гарячій млості на піску, як загублені десь на нільських берегах дикуни. Тут на мить кожному воскресало первісне голе життя, і тільки легкі купальні костюми нагадували за тисячоліття.

 

  .

Віктор Петров-Домонтович

«Дівчина з ведмедиком» (1928)

5

Щоранку я виходжу з дому, коли вулиці ще порожні й повітря м’якою димкою огортає широкі простороні київських гір та ярів, купи темної зелені й будинків з бурого каменю. Я виходжу з дому, поки в тіні зберігається нічна прохолода, хоч зараз усі навколо речі заздалегідь вже відчувають наближення денної спеки.

Я минаю сірий бетонний портик і, зійшовши по ступеньках, сідаю на одній з бетонних лавочок. Тут я чекатиму, як умовлено, Мар’ю Іванівну. Бетон лавочки ще зберігає вогкість од недавнього дощу, що йшов увечорі і вночі.

Зеленим схилом гори під гострим кутом зрізано обрій, острів, Дніпро, задніпровські луки. Рудий бляшаний димар водогінної станції конкурує з зеленими тополями й білою колоною пам’ятника.

Ще рано… Повз мене східцями стрімголов, переганяючи один одного, проносяться галасливі хлопчики з вудками й кошиками, що поспішають один перед одним захопити на березі кращі місця; проходять мляві розхристані повії, що йдуть після безсонної ночі висипатись під східцями або ж в кущах на горбах, порослих густою травою. Зрідка збіжить слркбовець з туго набитим портфелем, заклопотаний і швидкий, в надії викупатись і не спізнитись на початок служби. Пройдуть з книжками студенти ВИШу, він і вона, з солодкою мрією поєднати Дніпро, сонце, кохання й призначений на післязавтра іспит.

Я сиджу не дуже довго. Мар’я Іванівна акуратна й не примушує себе довго ждати. У неї в руках пакунок, загорнений в газетний папір: в пакункові купальний костюм і щось їсти.

Я цілую їй руку, й ми сходимо східцями вниз до Дніпра.

Дніпро блищить на сонці лускою якоїсь величезної срібної риби. Роздрібнюючись на променисті краплі, сонце пливе в тремтінні хвиль. Очі сліпнуть од нестерпного сяйва.

Свіжі нові соснові дошки пристані пахнуть живицею. Великий дуб похитується й раз-у-раз ударяється об пристань. Од води віє прохолодою.

.

Олесь Ільченко

«Збирачі туманів» (2017)

6

Ви помічали, як фіолетові барви щовечора охоплюють київські пагорби? Іноді кольори набувають легкості, прозорості, аж до ніжно-бузкового, потім густішають до глибокого лілового… Особливо це помітно навесні, коли повітря прогрівається лише вдень, коли сонце сідає за Кирилівськими висотами. Чому ці кольори такі дивні саме у граді Києві, новому Єрусалимі?

Фіолетовий поєднує червоний і синій, неначе зводить разом крайні барви веселки, спектра світла. Колір казки, містики, чародійства. Початок і кінець, перший і останній… «Альфа й Омега». Єднаючи кольори, фіолетовий не залишає місця чорному – тобто жалобі, смерті, небуттю.

То також барва спостережливих поетів, письменників – як українців, так і чужинців, котрі відчули-побачили цей київський колір. То барви й одного видатного митця. Великий Михайло Врубель спостеріг, прийняв, опанував  фіолет своїх картин, здається, саме в Києві. У вічному місті кольори лілового, бузкового, мов саме повітря, проникли до творів Врубеля і стали знаком майстра.

.

Василь Симоненко

«Мій Київ» (1953)

7
В ночі осінні, холодні й нудні
Часто ввижається Київ мені.
Вийду з палатки, у темінь пірну,
Думкою-мрією в Київ майну.
Мріють крізь хмари зорі вгорі,
Мов на бульварі чудні ліхтарі.
Вітер ущухне, то знов загуде —
Аж сторонюся: тролейбус іде.
Парки і сквери, театри і шум.
Як вас прогнати із серця, із дум?
Що мені діять — не можу забути
Площу Богдана, вогні інституту.
Що мені діять і як мені буть —
Київ казковий не в силі забуть!
В серці своїм на будову несу
Києва горду і вічну красу.
Стіни мурую, проспекти кладу,
З степом безлюдним розмову веду:
Бачиш, сюди ми зійшлися усі
Тому, що служимо праці й красі,
Тому, що мріє поставити кожен
Місто, красою на Київ схоже!
line green
Ми ні в якому разі не претендуємо на повний чи детальний перелік, а обрали улюблені тексти та уривки. Але радимо також ознайомитися із іншими текстами, дія яких відбувається у Києві:
  • Шолом-Алейхем «В бурю»
  • Володимир Винниченко «Записки кирпатого Мефістофеля»
  • Михайло Булгаков «Белая гвардия»
  • Євген Плужник «Недуга»
  • Ірен Немировська «Вино самотності» (Le Vin de solitude)
  • Докія Гуменна «Хрещатий Яр»
  • Павло Загребельний «Диво», «День для прийдешнього», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Розгін», «Південний комфорт»
  • Володимир Малик «Горить свіча»
  • Юрій Щербак «Бар’єр несумісности»
  • Володимир Дрозд «Добра вість, «Ритми життя», «Дорога до матері»
  • Зінаїда Тулуб «Людолови»
  • Андрій Курков «Пикник на льду», «Милый друг, товарищ покойника»
  • Лада Лузіна «Киевские ведьмы. Меч и крест», «Киевские ведьмы. Выстрел в опере»
  • Володимир Діброва «Андріївський узвіз»
  • Олесь Ільченко «Місто з химерами»
  • Андрій Кокотюха «Київські бомби»
  • Євгенія Кононенко «Ностальгія»
  • Павло Вольвач «Хрещатик-Плаза»
  • Сергій Батурин «Шизґара»
  • Маргарита Сурженко «Квартира київських гріхів»
  • Міла Іванцова «Я тут живу»

 

Цей матеріал вийшов за підтримки проекту Walk&Talk wt-logo1

.

.

.

  .

  .

Візуалізація Анастасії Івашини

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe