Новини

Тема геопоетики малодосліджена в українському красному письменстві. Однак на Львівському форумі видавців їй приділили немало уваги. Обговорення цього поняття проходило під час кількох заходів Форуму в різних місцях Львова на міжнародному рівні – за участі українських та російських літераторів.

Автор цього поняття, Кеннет Уайт, пояснював геопоетику так: «Це назва певної області, що окреслилась в результаті довгих подорожей та інтелектуальних пошуків. Мова йде про нову духовну картографію, про нове сприйняття життя, що вивільнилась нарешті від ідеологій, релігій, соціальних міфів, про відносини зі світом з його енергіями, ритмами, формами. Я говорю про нескінченно відновлюваний пошук поетичної мови, що рухається не у прийнятих способах уявлення».

А ось що думають про геопоетику українські та російські автори – була нагода дізнатись на Форумі.
Ініціював усі ці розмови російський літератор Ігор Сід. І хоча він, представляючись, трохи не записав на свій рахунок славу Уайта як творця неологізму і самого поняття, все ж перебільшити заслуги Сіда перед цим поняттям та його рецепцією в пострадянському літпросторі складно.

Під час розмови Ігора Сіда частенько заносило в бік проблеми Криму та інших нерозв’язаних питань пострадянського поділу територій між «країнами-сестрами». Це, звичайно, викликало певний подив та дещо розмивало межі між геопоетикою та геополітикою. Як стало зрозуміло з розмови, різниця між цими надто близькими поняттями ще чекає свого вивчення, а тому й досьогодні лишається нечіткою. «Геопоетика – це продовження геополітики, але лагідними методами», – підсумував Сід.

Сергій Жадан також брав участь в обговоренні і зачитав статтю, яку писав колись спеціально для геопоетичної конференції. Проте щоби не перевантажувати вас всіма цікавинками, якими була насичена доповідь Жадана, та не забігати наперед ще неопублікованого тексту згаданої статті, наведемо лише одну думку з цього приводу.

Автор запропонував модель відносин між літературним та географічним світами, у якій існування певного місця остаточно оформлюється тільки тоді, коли про нього буде щось написано. Тобто коли це місце існуватиме не тільки на карті, але й у тексті, зокрема – художньому.

На думку ж Юрія Андруховича, кожен автор має свою геопоетику. Так, він навів приклад Анджея Стасюка, який окреслив простір свого існування (як літературного так і географічного) закріпивши циркуль на мапі у місці розташування Варшави, а інший його кінець на рідному містечку, він окреслив коло. Відтак, коло було продиктоване двома місцями: де він народився і де мешкає сьогодні. А весь простір, що потрапив у це коло, і є його геопоетичним простором, де народжуються книжки.

У такому разі простором Тараса Прохаська, на думку Андруховича, є його вигадане село Ялівець, в якому всіх лікують джином, та яке прихильники «НепрОстих» навіть хотіли відтворити.

Закінчив патріарх прикладом зі своєї книжки «дванадцять обручів», а саме корчмою на місяці, в якій є будь-яка річ цього світу, незалежно від її розмірів, часу та інших характеристик.

Юрій Андрухович вже неодноразово висловлювався з приводу геопоетики, тож під час цього обговорення він вирішив підтримати її кількома дотепами. Чи то задля того, щоби не повторюватись, чи то щоби якось урізноманітнити розмову, яка з кожною реплікою ставала все серйознішою, (поступово перетворюючись  на конференцію з наукових питань). Отож він згадав, як одного разу, перебуваючи в Європі, його запросив один з університетів прочитати курс лекцій. Особливого бажання кудись їхати, щось читати студентам, та ще й у форматі лекцій (лише уявіть собі Андруховича на місці якогось професора) у нього не було, тож він намагався відмовитись. Але, врешті, таки піддався, ну, а щоби помститись організаторам, вирішив «закрутити» якусь абсолютно шалену тему для лекцій.

Невдовзі університет отримав листа від Андруховича з його пропозицією висвітити тему «Ерогенні зони Європи». «О, ми вже відчуваємо який успіх буде у цих лекцій, скільки зацікавлення вона викличе у студентів та інших відвідувачів. Це просто геніально!» – отримав відповідь потенційний лектор. Проте за цим захватом одразу слідувало наступне прохання: «Однак ми хочемо Вас попросити замінити в назві слово «ерогенний» на «геопоетичний». No comments.

Російський поет Дмитро Кузьмін згадав свої подорожі автостопом по Європі, під час якої вони зупинялись тільки в тих містах, про які колись зустрічали в художній літературі. «Так, прочитавши класну книгу, я дізнаюсь про те, куди б варто було податись, але беручи до рук твори Жадана, розумію, куди я б їхати не хотів за жодних умов» – підсумував Кузьмін. Ну, а відповідь на питання, чому ж після прози Жадана в нього відпадає бажання відвідати певне місто, російський поет поспіхом згадав про «вагоны с кокаином и другие прелести географии, о которой пишет Сергей». Також він поділився роздумами про те, як впливає форма міста на наявність у ньому добрих поетів та поганих, а також про те, як кількість літераторів у певному регіоні залежить від інших суто географічних характеристик цієї місцевості.

Kairos