Інтерв’ю

Колись її ім’я золотими літерами впишуть у підручники з історії видавничої справи України, її професійну біографію вивчатимуть студенти усіх книжкових спеціальностей не тільки на рідних теренах. А про її дітище – Форум видавців у Львові складатимуть гіпертекстуальні байки, писатимуть диджитологізовані підручники, сотворятимуть не один десяток мудрованих монографій. Не маємо ані найменшого сумніву у такому майбутньому розвитку подій. Сьогодні ж Олександра Коваль – це приклад активного борця за зміни на книговидавничому фронті, публічна леді, у якої полки невідкладних, тяжких і рутинних обов’язків, як-от доводити всім, що без популяризації читання стоси книжок на полицях нікому не потрібні, що недолугість книжкової обкладинки відлякує останнього потенційного читача; а ще вибивати, відвойовувати кошти у державних чиновників бюрократичного стилю керування, прибуткових організацій. Її бояться всі без винятку навколокнижкові й літературні одиниці, а думки поважно повторюють і оформляють цитатами численні мас-медійники. Президент Громадської організації Форум видавців у Львові проштовхує молодь і вміє дати молоді практичні орієнтири, а це справді багато, а це справді вартісно у наш час. І залишилось ще зовсім небагато до 4 фестивалю дитячого читання «Форум видавців – дітям», що пройде з 29 квітня по 1 травня і скерований на популяризацію дитячої книги і підтримку читання. Про те, чим живе Форум видавців весною, про читання як культуру, державне «допомогти» на межі «перешкодити» – ми розмовляємо з пані Олександрою.

– Нарешті збулися довгоочікувані мрії й виконалися обіцянки високопосадовців – тепер у Форуму видавців дали нове приміщення. Але чи надовго?

– Громадська організаціяч «Форум видавців» справді змінила адресу, але не тому,  що ми переїхали до приміщення, яке нам вже кілька років обіцяє Львівська міська рада. Там, на Валовій, 2, як і раніше, розміщується державна установа, яка мала би перебратися. Коли це станеться – невідомо.  Та й коли місце звільниться, переїхати вдасться не одразу, адже потрібен дуже великий і коштовний ремонт: не просто побілити стіни, а й замінити  всі комунікації, вікна, перекриття… Страшно й подумати, як з цим може дати раду  неприбуткова громадська організація.

– Уже кілька місяців поспіль на Вашому сайті «висить» сформована програма заходів на 2010 рік. Але ми начувані, що, крім улюблених читацьких виставок і проектів, в Україні, за Вашої ініціативи, пройде науково-практична  конференція з проблематики читання. Розкажіть про неї.

– Міжнародна науково-практична конференція, присвячена різним аспектам дитячого читання, дитячої книги і літератури, вже третій рік поспіль входить до програми «Форуму видавців – дітям». Я вважаю її проведення надзвичайно важливим, оскільки маємо не тільки проводити  розважальні чи промоційні заходи, пов’язані з книжками, видавати книжки і проводити автограф-сесії улюблених авторів,  а й забезпечити можливість спілкування  фахівців, що займаються дитячим читанням, на  високому науковому рівні. Тому  географія учасників нашої конференції поступово розширюється, їх стає все більше. На сьогодні ми припинили приймати заявки від учасників, тому що кількість бажаючих виступити вже перевищила 60, і нам довелось би змінити запланований формат конференції.

– Готуючи дипломні проекти про культуру читання, ми виявили, що в Україні читанням науковці ще не переймались. На відміну від цілої купи закордонних наукових фундаментальних робіт… Але практика й наука – речі взаємопов’язані. Без цього ніяк?

– Хочу зауважити, що проблема читання, особливо дитячого читання, зараз активно обговорюється науковцями, громадськістю, урядовцями багатьох країн світу. А в Україні, на жаль, ця тема не знайшла справжнього відгуку. Щоправда деякий прогрес все ж намітився, і про це заговорили. І я вірю, що власне  завдяки проведенню конференцій, завдяки спілкуванню фахівців, ми зможемо донести до суспільства просту істину: і гуманітарний, і економічний розвиток як окремих індивідів, так і окремих соціальних груп чи  цілих країн може значно загальмуватися, якщо питанням адекватного сприйняття, оброблення, оцінки та адаптації  текстової  інформації не буде приділено достатньої уваги. Є аргументи, якими можна переконувати, але спочатку потрібно, щоб нас взагалі почули. Якщо представники влади чи освітяни не бажають визнавати недоліки системи освіти, які базуються на нездатності учнів знаходити, засвоювати і оперувати отриманою інформацією (а це відбувається через відсутність навику читання великих масивів тексту), то вартувало би батькам змусити ці інституції дати їхнім дітям шанс на життєвий успіх. У США на урядовому рівні розглядаються питання суттєвих змін у методиці вивчення літератури в школі, а програми підтримки читання діють як в кожному штаті, так і на національному рівні. Потужні програми мають Велика Британія, Німеччина, Франція. Нідерланди, Австралія, Індія, Корея, Китай…

–  А хто з найцікавіших заморських гостей приїде?

– На конференцію ми запросили фахівців з колишнього пострадянського простору, адже вони перебували в приблизно однаковій з нами економічній та культурній ситуації, але за 20 років незалежності їм вдалося зробити велетенський крок вперед, а ми, на жаль, поки що відстаємо. Їхній досвід надзвичайно цінний для всіх учасників конференції і заслуговує поширення.

– Якось Ви говорили, що у нас виросло покоління батьків, яке немає потреби в читанні. Всі надії покладаємо на дітей?

– Перші навики читання дитина отримує в родині. Діти завжди охоче наслідують своїх найближчих. Якщо читають батьки, ще й разом, якщо обговорюють прочитане, разом ходять у бібліотеку чи книгарню – найімовірніше, що читатиме й дитина. Якщо ж мама тільки  закликає своє чадо читати, а сама у вільний час дивиться серіали, – можна сподіватися, що й дитина надаватиме перевагу дозвіллю саме перед телевізором.

Останнім часом стає все популярнішою думка про те, що не треба змушувати дітей читати книжки, мовляв,  їх все одно замінить Інтернет. Я – багаторічний вдячний користувач Інтернету, і мережа небачено розширила мої можливості доступу до джерел інформації. Але ми не можемо сподіватися, що дитина, яка проводить «В контактах» по 4-6 годин щодня, граючи в Ресторатора, отримає повноцінну освіту, ерудицію чи соціальні навики, які дозволять їй функціонувати в суспільстві. Я не хочу бути категоричною, але думаю, що навіть навиків, необхідних до відкриття і провадження власного ресторану, завдяки цій популярній мережевій грі, не отримаєш 🙂

Тож, я безперечно, за Інтернет, а також за те, що дітей не варто кидати напризволяще в його глибоких і темних безоднях. Батьки, вчителі, вихователі мають полюбити Інтернет так, як люблять його їхні діти чи учні, і навчити, по перше, знаходити там  достовірні джерела інформації, а по друге, переконати дитину, що блогерам не завжди можна вірити…

Все це набагато складніше, ніж видається на перший погляд, але здорова  суспільна дискусія, безперечно, потрібна.

– Пані Лесю, з року в рік кількість учасників Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач України» зростає. Це, вочевидь, тішить Вас… Як все пройшло цього року?

– На жаль, через листопадовий карантин проведення конкурсу  пішло не за планом, Ми знаємо, що він відбувся в усіх областях, і маємо попередні відомості з деяких, але підводити підсумки поки що рано,  зробимо це під час «Форуму видавців – дітям», куди приїдуть переможці з усіх областей, АР Крим, міст Києва та Севастополя. Деякі прізвища вже відомі, інформація є на нашому сайті  і постійно оновлюється.

Звичайно, я рада, що ми торік мали понад 130 тисяч учасників (скептики можуть побачити їхні власноручно заповнені анкети). Звісно, сподіваюся, що й зараз результат буде не гірший, але головна проблема залишається: це всього лиш 13-15% від загальної кількості учнів 6-7 класів, де проводиться конкурс. І власне, цей відсоток учнів, за нашими відомостями, справді читає книжки. Досягнути вищих показників, залучити інших дітей, яких ми в цьому віці втрачаємо як читачів, – наразі не вдається. Вчителі шкіл, де відбувається перший, відбірковий етап конкурсу, знають, які з дітей читають, і саме їм пропонують взяти участь у конкурсі. Звісно, неофітам перемогти в конкурсі буде нереально, але ж їх можна затягнути, заохотити, дати якісь шкільні нагороди, врешті, переконати, що перемогти можна й наступного року! Словом, якщо хтось знає, як залучити до участі в конкурсі саме не читаючих дітей – поділіться, спробуємо  разом це реалізувати.

– Хто допомагає фінансувати такий потрібний конкурс?

– До зростання кількості учасників конкурсу Громадська організація «Форум видавців» від самого початку проводила його за власні кошти; останні 3 роки нам допомагає мережа книгарень «Книжковий супермаркет» і  компанія «Кока-Кола Україна», останні 2 роки – Львівська міська рада. Але витрати на проведення конкурсу значно зросли і зростають щороку, адже чим більше учасників, тим більше треба надрукувати інформаційних матеріалів, зростає вартість розсилання, годилось би щось заплатити координаторам в областях і районах. Навіть не десятки, а сотні тисяч гривень! Якби рівномірно розподілити ці витрати по областях – вийшло б не так і багато, але чомусь регіональна влада не поспішає включати проведення конкурсу в бюджети областей. Тож продовжуємо шукати спонсорів…

– Розробляючи програму читання, Міносвіти не знало, що Ви давно займаєтесь подібними напрацюваннями…

– Насправді було трохи інакше: у Міністерстві освіти вперше почули про потребу прийняття такої програми на державному рівні саме від мене. Але маєте рацію: коли торік восени Кабмін раптом дав команду швидко розробити програму, наш варіант проекту, який у тому ж Кабміні обертався бодай з 2005 року, врахований не був. Новий проект доручили розробляти Національній бібліотеці України для дітей. На щастя, фахівці цієї бібліотеки є добре обізнаними як в самій проблематиці, так і в міжнародному досвіді втілення таких програм. Щоправда через те, що проект розроблявся тільки бібліотекарями, він вийшов трохи однобоким. Його мали б доповнити і представники МОН, і АПН, і Держтелерадіо, інших  державних структур. Не знаю, чи то вони просто не були залучені до розроблення, чи поставилися до цього дуже формально, але жодних «слідів» їх втручання у концепцію і програму заходів я не знайшла. Громадська організація «Форум видавців» була єдиною з недержавного сектора, хто активно займався проектом Програми. Хоча над ним ще треба серйозно попрацювати, але починати втілювати Програму вже можна було б, якби  Прем’єр-Міністр Микола Азаров не заявив, що подібні програми в найближчі 2 роки точно фінансуватися з бюджету не будуть. Тож ми знову опинилися в нульовій точці. І ще раз підкреслю: жодна країна не скоротила фінансування програм підтримки читання через кризу. Я прогнозую: якщо ця програма й надалі не буде прийнята, якщо система середньої освіти не зазнає глибокого реформування, –  економічні і гуманітарні кризи в Україні стануть перманентними. Третій світ? Так, це ми.

– Невже жодної реальної підтримки з боку держави?

– Реально допомагає тільки Львівська міська рада, виділяючи кошти і на наші заходи, на всеукраїнський конкурс, хоча це й не їхня «парафія». Трохи допомагає Головне управління освіти і науки ЛОДА, торік Мінкультури виділив кошти на оплату проїзду дітей-переможців до Львова. Насправді ці кошти не покривають і третини реальної потреби.

Зараз дуже сподіваюся, що Львівська міська рада затвердить міську програму підтримки читання,  яку ми подали на розгляд кілька місяців тому. Це справді виважений чіткий документ, над яким представники всіх зацікавлених середовищ працювали кілька місяців. Я вірю, що ми отримаємо цю підтримку, і тоді на міському рівні зможемо відпрацьовувати моделі, які потім можуть бути втіленими в цілій країні. І я знаю, що так і буде.

– Чи була в Україні культура читання колись?

–  Під «культурою читання» Ви маєте на увазі якийсь “must read”? Тобто, що український радянський вчитель, інженер чи актор обов’язково прочитував усі книжки, що належали до канону? Щодо кількісних показників, то цілий світ вже давно переконався,  що «самый читающий народ в мире» – це примітивна пропагандистська вигадка.

–  «Культура читання» — як якісний, інтерактивний, корисний процес взаємодії між людиною і книжкою.

–  Щодо якості читання, я б також не ідеалізувала. Насамперед потрібно враховувати, що ТБ мало всього 2 чи 4 канали, не було Інтернету, мобільників, та й в кафе люди ходили не так часто. Читали  переважно фантастику і детективи, перекладну літературу, на яку був постійний голод. Система тотального радянського дефіциту, яка поширювалася й на книжки, здається, була найкращим стимулом до читання, адже так можна було виділитися: ти тільки мрієш це прочитати, а я вже «дістав», прочитав і… забув!

Тим не менше, «must read» справді існує  зараз в інтернаціональному інтелектуальному середовищі: книжки видаються одночасно кількома мовами, а про найважливіші з них точаться жваві дискусії. Неможливо собі уявити також представників політичного істеблішменту західних країн, які не знають класики чи найгучніших  літературних новинок.

– То без культури читання поступ книговидавничого ринку неможливий, правда?

– Розвиток ринку неможливий без стійкого чи всезростаючого  платоспроможного попиту на різні види чи жанри книжкової продукції. І формування цього попиту – завдання як органів державної влади, так і громадських організацій, як «Форум видавців» чи інших, але – не в останню чергу – і самих видавничих і книготорговельних структур. Я не хочу тут читати лекції про те, що погано видані книжки відлякують потенційних покупців, що недолуге редагування, невдалий переклад спричиняють все нові втрати в наших читацьких лавах. Читача не треба дурити, він швидко розбереться, яке видавництво гарантує якісну продукцію, а яке – «дешевку» в яскравій обгортці. Мені здається, що наші видавці і книготорговці мали б створити якийсь Декалог і потім його дотримуватися, адже нефаховий підхід чи нечесна конкуренція вбиває всіх видавців і книготорговців разом, – просто тим, що люди перестають читати.

– Проблеми тотального нечитання й розвиток бібліофобії – не тільки українські. Але чому в нас ці хвороби інформаційного суспільства проходить у загостреному стані?

– Влучне слово «бібліофобія». Я не маю відповіді на Ваше запитання. Україна в багатьох сферах обирає нетрадиційну орієнтацію. Людям постійно нав’язується думка про якийсь особливий шлях розвитку, про несхожість на цілий світ. Тим не менше, попри наше найдавніше походження і найкращі писанки, ми за всіма показниками  розвитку  десь в кінці другої сотні країн світу. То, може, просто час брати прилад із інших і час почати читати?

– Нещодавно в Львові читанням почав займатись не тільки Форум видавців… Кому потрібна така розпорошеність?

– Я щиро вітаю в наших рядах всіх, хто хоче внести свою дещицю в загальну справу. Читанням займалися і продовжують займатися бібліотеки, є вчителі, які вже усвідомили важливість цієї проблеми, є науковці, які бачать свій аспект, є навіть  газетні магнати, які вже зрозуміли, що незабаром і їхніх видань не читатимуть, якщо про це не говорити. Але  смішно і ніяково чути заяви невідомих широкому загалові «крутих спеціалістів» про те, що саме вони змусять всіх читати, і настане всім щастя.  Людям, які хочуть швидких рішень і ефектних результатів, треба перейти в іншу сферу або ж набратися терпіння. Результат неодмінно буде, але тільки тоді, коли працюватимемо всі разом, злагоджено, доповнюючи і підтримуючи діяльність один одного. Ми – і «Форум видавців», і Львівська обласна бібліотека для дітей, і Львівська ЦБС для дітей, і Національна бібліотека  України для дітей, і фахівці Львівського національного університету імені Івана Франка, Української академії друкарства, Інституту педагогіки АПН України, Інституту літератури НАН України – за багато років зуміли створити  неформальну, але дуже ефективну мережу людей, які працюють в цій сфері. Ми вже маємо  «своїх» людей в ЗМІ і рухаємось далі. Обіцяю не розпорошуватись, а, навпаки, всіх гуртувати: )

– І як щодо найбільшої книжкової події року? Ідуть якісь переговори з літературними зірками світового сяйва? З ким?

– На все свій час. Ви, як завжди, дізнаєтесь про все першими.

–  Приємно. Ми в свою чергу запрошуємо всіх на 4 фестиваль дитячого читання у Львові. Шукайте програму на сайті.

.

.

.

Бліц-опитування

Улюблена книжка / книжки?

Їх багато. Деякі – ще з дитинства, деякі стають улюбленими на короткий період, принаймні, поки їх читаю.

Що Ви читаєте наразі?

Наразі вишукую в Інтернеті , що нового в світі щодо читання 🙂

Яка Ваша домашня бібліотека?

Швидкоплинна 🙂 Я постійно купую нові книжки, дарую, позичаю, передаю бібліотекам і на акцію «Подаруй дитині книжку!». Я прихильниця  ідеї, що книжкам треба дати свободу, а не ув’язнювати їх  в домашніх книжкових шафах, де в кращому разі їх прочитають 2-3 особи, а в найгіршому – вони так і залишаться ніколи не прочитаними.

Вам потрібні якісь книжки? Приходьте, я Вам дам.

Чи займались Ви коли-небудь викраденням книжки? (що до цього спонукало, яка книжка?

Маєте на увазі чи я колись «забувала» віддати позичену книжку? Траплялося, може,  й не раз :). Але й мені не віддавали. Це тоді був такий буккросинг.  Зараз  і не згадаю, які це були книжки, знаю тільки, що жодна з них в мене надовго не затрималася.  Але зараз вже не пам’ятаю.

Кого із відомих письменників мрієте запросити в Україну?

Джоан Роулінг, сера Пола Макартні і Мадонну.

huha.mohovynka