Новини

25 лютого виповнюється 140 років із дня народження Лесі Українки – творця, що вмістила у собі цілу літературну епоху та жінки, яка виросла й усе життя прожила в оточенні європейської інтелектуальної та мистецької еліти ХХ століття.
Ми відзначаємо цю дату виданням збірки драматичних творів Лесі із сучасними інтерпретаціями та коментарями.

Коментували та інтерпретували Лесину творчість Наталка Іванова, Тамара Гундорова, Олена Галета, Микола Сулима, Мар’яна Гірняк, Леся Демська-Будзуляк, Марія Зубрицька, Елеонора Соловей, Володимир Панченко, Оксана Забужко, Ростислав Семків, Роман Веретельник, Агнєшка Матусяк та Ірина Старовойт. Таке літературознавче сузір’я авторів різних вікових категорій та різного професійного досвіду поєднало на своїх сторінках це видання.

«Немає кращого способу вшанувати письменника, ніж видавати його книжки. Власне, не просто книжки, які б лягали десь на полицях і до них ніхто не звертався, а такі книжки, які б ставали живими». Цими словами почав презентацію нового видання один із його авторів, Володимир Панченко, літературознавець, професор НаУКМА. Справді, здається, що саме таким в ідеалі має бути призначення будь-якої нової книжки, що видається сьогодні.

Збірка із 15-ти драматичних творів Лесі Українки вийшла у видавництві «Книга» за підтримки МФ «Відродження». Дизайнерська концепція видання – це, хоч і дуже далека від ідеалу, але спроба стилізації під видання минулого століття: жовтуватий папір, старі світлини із зображеннями Лесиної родини та її оточення. Що ж до змістового наповнення видання, то кожен твір у збірці супроводжується статтею, розмислом та аналітичною літературознавчою розвідкою.

За словами Віри Павлівни Агеєвої, літературознавця та професора НаУКМА (яка є автором ідеї та укладачем цього видання), економічна криза спричинила до того, що ця книжка не така, якою першопочатково задумувалась: це не повне видання інтерпретацій усіх 23-х драм Лесі, а поки лише 15-ти. Проте дуже важливо, що в цій книжці зібрані саме сучасні інтерпретації, а також те, що це перша після 1927-го року спроба реалізувати такий проект видання.

Випереджаючи питання аудиторії про те, чому видано й коментовано саме драматичні твори Лесі, Володимир Панченко зазначив: «існує в літературознавстві думка, що Леся Українка – це, передусім, драматург. Якби Леся не почала писати своїх драм, то, можливо, вона б не залишилася як поетеса у великому часі».

Наступне питання, яке може тут може виникнути – це доцільність видання читаної-перечитаної ще зі школи літературної класики. На нього дуже влучно відповідає Віра Агєєва: «Для чого видавати класику? Академічний 12-томнник творів Лесі Українки є в інтернеті, отож усі тексти є цілком доступними. Класику, може й не треба видавати, але тут одразу постає проблема інтерпретації. Я переконана в тому, що класика існує доти, доки її хтось читає. Культурний спадок існує в духовному житті нації доти, доки він є в центрі дискусій, розмов тощо. Насправді те, що ця книжка вийшла – це дуже гарно, тому що ми можемо сказати, що українська держава все-таки не оминула ювілей своєї найбільшої поетеси ХХ століття. Як не як, а це мірило національної гідності, нації, яка є, або якої немає».

Лесю Українку безпомилково вважають культурною героїнею кінця ХХ – початку ХХІ століття. Цей факт Віра Агеєва пояснює кількома причинами.

По-перше, це те, що авторка – жінка, і те, що її нарешті прочитали з по-новому, прочитали гендерні аспекти її творчості. Про Лесю Українку писали дуже хороші критики і літературознавці – Віктор Петров (Домонтович), Микола Зеров та інші. Втім, ніхто, здається, крім академіка Білецького цього гендерного аспекту не зауважив. Своєю творчістю вона робила справжній виклик патріархальній культурі. Наприклад, її «Камінний господар» – це друга спроба інтерпретувати образ легендарного Дон Жуана в усій європейській літературі, що написана жінкою. Усього ж спроб було близько чотирьох тисяч.

Друге, що страшенно захоплює і особливо суголосне нашому і ще молодшому поколінню – це її містичний, трансперсональний, кассандрівський провидницький досвід, який вона дуже щедро передала через свої твори і який суголосний нашим сьогоднішнім містично-релігійним шуканням.

Леся Українка серед наших класиків ХХ ст. найбільше переймалася засадничими філософськими проблемами, вона найбільше переймається психологією модерної людини доби європейського модернізму. І очевидно, що ця авторка просто не могла бути в тій іпостасі, в тому статусі, в якому вона була в радянському сприйнятті – Лесі Українки як авторки «Досвітніх вогнів» і «Слово, чому ти не твердая криця».

«Українська література – насправді багата література; і творчість, постать Лесі Українки в ній є однією із центральних. Тому що це творчість абсолютно інакша на тлі української літератури, творчість митця універсального плану. Я думаю, що література німецька, французька, британська, російська можуть тільки заздрити нам, що ми маємо такого автора. Твори Українки й досі викликають великий інтерес у західній Європі», – зазначає літературознавець Тамара Гундорова.

Акторка Галина Стефанова, яка декламувала цього вечора Лесині твори, розповіла, що 20 років тому в Луцьку проходив єдиний на всю Україну театральний фестиваль постановок за драмами Лесі Українки. У Києві також колись проходив фестиваль постановок однієї з драм Лесі – «Одержимої», коли багато театрів працювали над одним твором. Пані Галина жартома назвала цей фестиваль «Фестивалем Одержимих», відмітивши, що тепер кожен наступний творчий проект, чи то книжка, чи вистава, присвячена Лесі Українці, матиме саме таку назву.

Євгенія Гринь