Інтерв’ю

Історія про те, як можна вивести подію у народ, беручи за фінансування залишки своєї стипендії. Або про потрібність культурного менеджменту й нав’язування книжок народу силоміць. А ще про любов до «МАРУСІ». Хоч були до неї організації різноманітних літературних акцій, мистецьких фестивалів (наприклад, «Тиждень мистецтв», «Білоруська весна»). Проте «МАРУСЯ» у студента, журналіста й блоґера Дмитра Стретовича дорогоцінно перша і його, а тому й ставлення до неї серйозне й відповідальне: хлопець її любить і розвиває з усіх сил. Заснувавши півроку тому й координуючи проект літклубу «МАРУСЯ», Дмитро отримує все більше рук допомоги від потенційної аудиторії – студентства з різних вишів. І мабуть, руки простягатимуться ще більше й гарячіше – так відбувається завжди, якщо проект успішнішає. Важко тільки на початках. Але в Дмитра «початки» «МАРУСІ» уже в минулому, а ще раніше були (і є до цього часу) захоплення сучасною українською літературою, менеджментом мистецтва, новими медіа, піаром. Отож, про початки.

.

Засновник і корординатор літклубу “МАРУСЯ” Дмитро Стретович

.

– Дмитре, розкажи, будь ласка, коли і як виникла ідея літклубу «МАРУСЯ»?

– Як і будь-яка гарна ідея, бажання створити літклуб виникло спонтанно. Восени минулого року захотів просто зібрати людей у своєму університеті (НПУ ім. Драгоманова), яким цікава література. Потім це переросло в серйозний проект із серйозними намірами.

– Твоє улюблене жіноче імя – Маруся?

– Улюблене ім’я – Марія. Маруся – похідне від нього. Зрозуміло, літклуб названий на честь дівчинки, яка для мене є найближчою. Без неї не було б цього проекту.

– Ти вважаєш, що літературних подій в Україні не достатньо, і що потрібно створювати нові?

– Потрібно створювати події на новому рівні. Потрібно створювати нові формати літературних подій та акцій, професійно займатись культурним менеджментом. Те, що проводиться сьогодні, як правило, зосереджене на вузьку аудиторію, на зациклених на літературі людей. А насправді цікавих, високого рівня подій у нас, як кіт наплакав. Культурний менеджмент в цій країні невідомий. Більше того – в студентському середовищі взагалі нічого масштабного не відбувається. В кожному університеті є купка людей, які збираються почитати один одному свою творчість. І це не виходить за рамки цієї спільноти. Наш літклуб якраз хоче інтегрувати всіх студентів в одну літературну спільноту.

– Як на мене, подій багато, проте аудиторії – не густо… Літературою / книжками цікавляться, на жаль, мало…

– Християнство починалося з дванадцяти апостолів, зараз це – мільйони віруючих людей. Так приблизно має бути з літературою. Оптимізм викликає думка, що всі хороші речі доводилось нав’язувати силоміць: християнство, картоплю, щеплення, гігієну… І книжки також.

– Яка спрямованість цих подій? Чи є якісь рамки? Чого ви собі ніколи не дозволите?

– Не хочу зарікатись, але ніяких рамок у нашій діяльності не встановлюємо. Позаяк мистецтво зникає тоді, коли уводять обмеження. Це неправильно.

– Скільки вас працює у команді?

– Зараз нас – п’ятеро. Але кількість бажаючих займатись оргдіяльністю в літклубі збільшується пропорційно кількості проведених подій. Це радує, адже з кожною «бойовою одиницею» продуктивність літклубу збільшується у геометричній прогресії.

– А що з проведених захотів тобі запам’яталось найбільше?

– За півроку діяльності літклубу ми організували близько двадцяти подій. Найбільший резонанс викликали поетичні читання до Міжнародного дня поезії, де ми зібрали найпомітніших сучасних поетів (Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Іра Цілик, Вано Крюгер та інших –  всього було 12 авторів), також чималий ажіотаж був на відкритті відділення літклубу в НАУ (авіаційний), де на зустріч з Любком Дерешем прийшло близько 200 осіб. Любко, який об’їздив із презентаціями пів-Європи, був по-справжньому шокований. До речі, в нас Дереш вперше презентував «Декамерон», за тиждень до офіційною презентації збірки. Ще дуже сподобався літературний вояж «Кам’янець – Хотин»: групою в 40 осіб досліджували фортеці та замки Кам’янця і Хотина – унікальні місця. Ужe вечері в каньйоні, біля вогнища читали поезію. Дуже тепла і приємна вийшла атмосфера.

.

Спеціальний гість – Дюбко Дереш

.

Уважні  читачки Любка Дереша

.

Дмитро Лазуткін на поетичних читаннях

.

На зустрічі у замку Кам’янця

.

– Розкажи, будь ласка, детальніше про майстер-клас «Як видати книгу?» Учасники вже навчились це робити?

– До нас приходять студенти, читають твори, і розумієш, що вони за рівнем не поступаються деяким авторам, яких друкують. Природньо, що хочеться їм допомогти.  Майстер-клас «Як видати книгу» якраз мав багато чого показати, підказати, що робити молоді з рукописами. Запросили письменників, представників хороших видавництв («Нора-Друк», «Грані-Т»), щоб кожен зі свого боку розказав процес видання і співпраці, кожна сторона показала своє бачення. Окрім того, учасники майстер-класу мали можливість неформально поспілкуватись, познайомитись із видавцями, налагодити якісь контакти. Це все важливо для молодих.

.

Сергій Пантюк на майстер-класі “Як видати книгу?”

.

– Що у літклубних планах? Щось пов’язане з книжками ще буде?

– Із найближчого – серія буккросингів і школа книжкової журналістики. Влітку планується фестиваль у Кам’янці. Деякі проекти на стадії розроблення, тому не хотілося би зараз про них говорити. І, звичайно, будуть традиційні літзустрічі та читання творчості.

– А як ви фінансуєтесь? Хтось допомагає?

– Допомагають мої стипендії. Централізованого фінансування немає. Всі наші події або не потребують грошей, або побудовані на принципі самоокупності. Зараз плануємо серйозно зайнятись фандрайзингом. Все-таки більш серйозні проекти вимагають фінансів.

– Ти вважаєш реклама для книжок потрібна?

– Книжка – це товар, хоч і не зовсім традиційний. Будь-який товар потребує піару. Не востаннє через слабкий піар українська книжка ледь виживає на ринку. Очевидно, варто займатись промоцією не тільки окремих видавництв та авторів, а пропагандою читання в принципі. Від цього виграють усі.

huha.mohovynka