Новини

Якби давні алхіміки займалися дійсно корисною справою, то вони збавляли б свій час не в пошуках філософського каменя, а могли б прикластися до книговидання. І вивести, наприклад, формулу вічної новизни. Тоді б рукописи таки не горіли, а давні книги діставалися нам свіженькі й неторкані — ніби щойно з-під преса.

Зате тепер кожен примірник має свою історію, не менш цікаву за найзахоплюючіший детектив. Тож берімося до справи і спробуймо дослідити, що (окрім первісно закладеного значення) може розповісти на перший погляд зовсім небалакучий стародрук. Кожному примірнику будь-якого давнього видання присвоюють реєстраційний архівний номер, потім його детально описують і заносять у каталог. Але навіть найприскіпливіший науковець не помітить всього, тим самим залишаючи місце для нових досліджень. Для пошуків таких наукових сенсацій ми обрали львівське Євангеліє 1636 р., видане у друкарні Ставропігійського братства (примірник ЛННБУ Ст-15, що саме перебував на реставрації).

З плином часу цей стародрук побував не в одних руках, змінював власників, втрачав оздоби і набував нових рис. Багато що про історію досліджуваного Євангелія може розповісти навіть не збережена повністю оправа. Її дерев’яні кришки з’єднані шматком домотканої лляної тканини, яка вкриває корінець книги і частково заходить на дошки оправи. Поверх тканини зберігся шматок вицвілого червоного оксамиту. Очевидно, що раніше оксамит повністю вкривав оправу, оскільки поверх нього прилаштовано срібну корінцеву прикрасу. В первинному варіанті оправа була обтягнена шкірою (на дошках збереглися її залишки). Пізніше шкіру зняли і до оправи прилаштували оксамитове покриття та декор зі срібних накладних елементів.

Зверніть увагу, що передню і задню кришки оправи при пізнішому використанні поміняли місцями. Швидше за все через ваду — довгу тріщину на теперішній нижній (а в минулому верхній) дошці, тепер скріпленій нитками і задіяній заново.

Загальний вигляд Євангелія

Клаптики ганчір’яного паперу голубого кольору на внутрішній поверхні кришки оправи свідчать, що це залишки первинного форзаца. Вторинні (пізніші) — виготовлені вже з целюлозного паперу кремового кольору.

Внутрішня сторона оправи

Реставраційний демонтаж форзаца з верхньої кришки оправи відкрив знахідку. Нею виявився задрукований з обох сторін аркуш — очевидно, приклеєний при останній переоправі стародрука для згладжування нерівностей поверхні. З тексту цієї вкладки дізнаємося, що це сторінка з судових хронік кінця ХІХ ст. Численні дати у тексті (такі, наприклад, як «17 числа Января будущаго 1863 года») дають змогу датувати хроніки 1862 роком і точніше наблизити період переоправлення Євангелія.

Вкладка, знайдена під форзацом

А тепер погляньмо на книжковий блок. У нашому Євангелії використано ганчір’яний папір із філігранню (водяним знаком) у вигляді перехрещених ключів на щиті. Ось це зображення на просвіт та в каталозі:

Сторінка з водяним знаком

Подібні водяні знаки використовували з початку XIV ст. італійські, а пізніше французькі папірні. В українських архівах також було знайдено документи на папері зі схожими знаками [5].

Орла з двома ключами навхрест у кігтях, за словами дослідниці К. Малечиньської, зображали на гербі м. Лігніца (тепер — Легниці). Водяні знаки з такими чи схожими зображеннями часто трапляються на папері, що використовувався у Сілезії в XVI ст. Ці знаки зазвичай приписують лігніцькій або познанській папірням. Дослідниця вважає, що водяні знаки, на яких орел зображений з перев’яззю на крилах, можуть походити з м. Лігніца, всі інші — з м. Познані [4]. Можливо, що для Євангелія 1636 р. використано папір саме з Познанської папірні.

До речі, перехрещені ключі, які геральдисти тлумачать як символ самоврядування, збереглися і на сучасних гербах Легниці (правда, зараз їх тримає лев) і Познані.

Видання щедро ілюстроване понад 60 гравюрами, не враховуючи заставок, кінцівок, ініціалів та дрібних виливних прикрас. Кожному Євангелію передує мініатюра із зображенням відповідного євангеліста. За традицією як православної, так і католицької іконографії, євангелістів дуже часто зображають разом із відповідними символічними істотами. Як правило, св. Матвія супроводжує ангел, св. Марка — лев, св. Луку — тілець, а св. Івана — орел. Причиною такого вибору символів було міркування, що Матвій у своєму Євангелії підкреслює особливо людський і месіанський характер Христа, Марко зображає його всемогутність і царственість, Лука говорить про його первосвященство, а Іван, за словами блаженного Августина, «як орел, вирує за хмарами людської немічності» [1].

В нашому примірнику (і, очевидно, у всьому накладі теж) св. Марка зображено з орлом, а св. Івана — з левом. Мабуть, мініатюрист помилився при нанесенні підписів (на які потім орієнтувалися складачі) або ж не мав наміру дотримуватися усталених традицій.

Святі Марко та Іван помінялись символами

Релігійну літературу дуже часто дарували й передаровували, про що, як правило, робили помітки на берегах книги — маргінальні написи. На нижніх берегах перших 16-ти аркушів Євангелія знаходимо чорнильні записи від руки (почерк міг би бути й акуратнішим), з яких складаємо суцільний текст: «Ця Книга названа Євангеліє передана до храму святого чудотворця Христового Архиєрея Николи у володіння Його Милості Князя Михайла Радзвіла Князівства Литовського в село Лішню за кошти мужів богобоязних в Тищукові по імені Зеновій, Андрей, Іван, [злішнє] вічними і нерушимими Часи. А хто би мав цю віддалити книгу від храму святого чудотворця Христового Николи — на того прокляття: ті, з тих богобоязних отців [іже донікей] [ая зни] суд мати буду перед страшним і нелицемірним судією богом ізбавителем нашим Ісусом Христом на віки вічні Амінь А: От сотворенія Світа 7141, от рождества христова 1636». Це т. зв. застереження проти крадіїв подарованої до храму книги. Його можна знайти і в офіційних каталогах [3].

А на 425-му аркуші знаходимо дарчий напис, більше ніде не зафіксований і зараз вперше частково розпізнаний з допомогою Марії Кольбух, наукового співробітника з відділу рукописів ЛННБУ ім. В. Стефаника: «Сия книга [печатана] ?вангеліе надана … 1863 г. Дивицею Александрою … дочь …».

Маргінальний напис, не зафіксований у каталогах

Ми звикли, що офіційні джерела детально описують шпальти, ілюстрації, використаний шрифт, аналізують зміст і стилістику давніх видань. Та якщо є можливість — варто спробувати знайти щось самотужки. Звісно, повного доступу до раритетів нам ніхто не надасть. Але тепер ми по-іншому зможемо сприймати невартісні, на перший погляд, старі книги. Бо навіть відкладені в макулатуру, вони містять не лише закарбований в тексті зміст, але й відбиток історії й персоналій, які їх творили. Спробуйте глянути допитливим оком і на сучасні видання: а що ж там сховано під палітуркою? Яку формулу зберігає саме ця книга? Яку історію розповість?

P.S. Якщо вас цікавить, що за крилаті голівки вилітають із Євангелія — то це херувими, які рисами обличчя скидаються на тогочасних місцевих чоловіків. Вважається, що це зображення відтиснене з кліше Івана Федоровича, який вперше використав його для оздоблення Острозької Біблії 1581 р. Дослідник М. Кісєльов назвав ці голівки «херувимами-українцями». А Я. Запаско виявив прототип цієї прикраси у виданому 1568 р. анонімною протестантською друкарнею трактаті Гжегожа Павла з Бжезін.

Візьміть на замітку:

1. Брокгаузь Ф. А., Ефронь И. А. Энциклопедический словарь / Ф. А. Брокгаузъ, И. А. Ефронъ. — С.-Петербургь : Типо-Литографія И. А. Ефрона, 1894. — Т. 21. — С. 406.

2. Гальченко О. М. Оправа східнослов’янських рукописних книг та стародруків в Україні: історія, структура, опис : монографія / Гальченко О. М. ; НАН України НБУ ім. В. І. Вернадського ; Інститут рукопису. — К., 2005. — 376 с.

3. Каталог кириличних стародруків: Випуск IV. Видання друкарні Львівського Успенського Ставропігійського братства (1591–1644 рр.) / авт.-уклад.: О. М. Колосовська, С. В. Гацкова // ЛНБ ім. В. Стефаника. — Львів, 2002. — 128 с.

4. Лауцявичюс Э. Бумага в Литве в XV–XVIII веках / Лауцявичюс Э. ; редкол.: С. О. Шмидт (отв. ред.) и др. — Вильнюс : Мокслас, 1979. — 187 с., ил. 18.

5. Мацюк О. Я. Філіграні архівних документів України XVIII — XX ст. / Мацюк О. Я. ; відп. ред. Ф. П. Шевченко. — К. : Наук. думка, 1992. — 352 с. — (Пробл. едиційної та камеральної археографії: історія, теорія, методика ; Наук.-довідк. вид. з історії України).

6. Стасенко В. В. Христос і Богородиця у дереворізах кириличних книг Галичини ХVІІ ст.: особливості розробки та інтерпретації образу / Стасенко В. В. — К. : Друк, 2003. — 336 с.

Галя Листвак,
аспірантка Української академії друкарства
Леся Дзендзелюк,
н. с. відділу реставрації ЛННБУ ім. В. Стефаника