Українська художня проза

Маріупольський процес. Галина Вдовиченко. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015

…Я бачив пекло, бо я був під Іловайськом. Усі мої побратими загинули, а то були люди зі щирого золота. Мене врятувала дівчина з-під Маріуполя, яка любила розмальовувати контурні карти й сидіти на черешні.

…Я не знаю, що він зі мною зробив, той полонений львів’янин, але я більше не бачу в ньому ворога. І мені хочеться радіти кожній хвилині, бо вона наближає нашу зустріч. Але чи буде ця зустріч, ніхто не знає…

Усе як на війні: втрати, біль, знову втрати… Роману й Ользі судилися не найкращі часи для зустрічі. Полонений укр і сепаратистка — чи є зараз гостріша суперечність? Але безодня, яка здавалася нездоланною, поступово щезає. Бо в житті існує щось набагато важливіше за ненависть…

Процес читання «Маріупольського процесу» був би легким (з огляду на стиль твору), якби не серйозність явищ, про які в ньому йдеться. Тому читачам може бути важко читати цю книгу, як важко буває читати звіти з фронту: за кожним рядком: страждання. Роман цей доповнює наші знання про війну і про українців на війні й породжує знання, що страждання минуть, а українці і Україна будуть.

Андрій Куліков, журналіст