uncategorized

До близького 200–річчя Тараса Шевченка видавництва напружують свої сили й креативність: щоб ще такого видати з творчості великого поета, чого раніше не було? «Видавництво Старого Лева» зробило ставку на ілюстрації, якісно–кількісний відбір поезій і, звісно, на профільну читацьку аудиторію – дітей. І не прогадало: наклад (а це 3000 примірників) шевченколюбителі швидко розмітають, тож, видавці на початку наступного року планують перевидання.

У чому ж успіх? По–перше, відбирала вірші та уривки з поем українська дитяча письменниця Зірка Мензатюк. По–друге, приємне оформлення з яскравими ілюстраціями Марини Михайлошиної.

«Коли ми приймали рішення про видання «Дитячого Кобзаря», то виходили насамперед з ідеї створити яскраву кольорову книгу, з привабливими ілюстраціями і такими текстами, які не відлякали б дітей від Шевченкового слова надмірним трагізмом, – коментує головний редактор видавництва Мар’яна Савка. – На той момент ми не знайшли на ринку аналогічного видання. Тим паче упорядник, Зірка Мензатюк, нам особисто говорила про потребу в такому “Кобзареві” вже кілька років поспіль. Зараз книга в топах продажу».

Окрім того, «Дитячий Кобзар»  потрапив у програму «Українська книга» – і до кінця року українські біблотеки отримають 3000 примірників.

Такий успіх позначився й на «відомості» молодої художниці. «Читомо» зацікавилось, як Марина Михайлошина прийшла до ілюстрування дитячих книжок і чи фанатіє від віршів Шевченка?

Першу книжку, можна сказати, собі зубами вигризала: півроку розсилала по всіх-всіх видавництвах, скільки знайшла, свої ілюстрації, телефонувала, пропонувала. У деяких мені так і відповідали: та нє, ну нащо вони нам? Інші взагалі не відповідали.

Тоді просто сіла і намалювала книгу для себе. Знову розіслала (зараз дивлячись на неї, бачу, – жахливо так вийшло), але зателефонували із видавництва «Свічадо» і сказали: «А ми маємо для тебе текст». Прочитала «Країну Ніландію» Оленки Мацьків і відразу зрозуміла – таки точно, таки для мене!

Малюються зимові новорічні книжки саме влітку, тож, все це малювалось-готувалось у якомусь напівпритомному стані – я дуже погано переношу спеку, а того літа взагалі жах був, аж в голові паморочилось від задухи.

Але після «Ніландії» вже відразу були пропозиції, і друга моя книга теж виявилась саме тим, чого мені на той момент найбільше хотілося помалювати… щоправда, воно так завжди збігається чомусь – це прикольно і з «Кобзарем», і от з теперішньою книжечкою теж…

Навчалась на живописі в РХСШ, потім на книжковій графіці в НТУУ «КПІ». Вчителів було багато, найкращими і найулюбленішими стали двоє – Мотузка М.П. (в школі) і Спорніков Б.О. (у вільний від школи час). Вони навчили головному – вчитися самій.  Обох вже багато років немає в живих…

Най-най – Макс Паленко. Без варіантів, найулюбленіший ілюстратор серед сучасних. Та і взагалі один з найулюбленіших. От починаючи з «Джур» – «Ваня, я Ваша навєкі!».

Перед ілюструванням «Кобзаря» нічого не продивлялась. Як виявилось, чуже дуже відволікає. Тепер стараюсь навпаки – заглянути в себе. Це ж моя книга.

На ілюстрування загалом пішло щось біля року. Точний час важко сказати – були тимчасові перерви в роботі. Після того, як зробила перші 10 ілюстрацій, взагалі вирішила все перемалювати, десь місяць «перемальовувала», експериментувала з різними матеріалами, але на кінець повернулась до  тих гуашей, з яких і починала.

Як і всі мої роботи, ілюстрації до «Кобзаря» можна купити.

У дитинстві я ненавиділа не тільки «Кобзар»,а й самого Шевченка докупи. Справа в тому, що мені «пощастило» з учителем, який вважав, що, крім Шевченка, іншої літератури взагалі не треба, тому, м‘яко кажучи, так заохочував клас до тупого зубріння з «Кобзаря», що це викликало протилежну реакцію (цілком логічно, правда ж?).

Я відкрила для себе Шевченка зовсім недавно – буквально перед тим, як мені його запропонували проілюструвати. Це був просто випадковий похід до музею (перший випадковий, а потім через кілька днів вже спеціально кілька разів ходила – перевірити стійкість враження) і там мене просто накрило: «Йолкі, а він крутий, виявляється!». Ну, тобто – і як художник (он на скільки років випередив тих самих передвижників!), та і взагалі – непересічна особистість.

Якраз там і подумала,а чи не зробити серію робіт на тему віршів?.. А тут раптом Мар‘яна Савка зателефонувала і запропонувала зробити «Кобзарик» (бійтеся думок своїх).

Щодо улюбленого вірша Шевченка– навіть не знаю, у мене взагалі немає чогось стійко улюбленого (вірша, книги, художника, музики), всі вподобання залежать від моменту і настрою.

Натхнення само звідкись приходить. Головне, щоб ніхто не смикав, не відволікав від роботи (дуже того не люблю, тому часто у мене навіть телефон і той вимкнений, десь днями валяється). А взагалі– просто займатись тим, що ти справді любиш і що тобі дійсно подобається, робити – у цьому весь секрет натхнення.

 .

Далі – інші ілюстрації Марини:

Багато є геніальних художників, які малювали без спеціальної освіти, а ще більше дипломованих і безликих. Просто знання ремесла (матеріалів, правил композиції) може полегшити вирішення завдання (чи це робота над книгою, чи монументальний живопис, сценографія, абощо), але трапляється що і внутрішнє відчуття стилю та матеріалу сильніше і дієвіше.

Що мрію проілюструвати? Мабуть, кожну цікаву книжку, яка попадає в руки, хочеться проілюструвати: коли читаєш – відразу все це в уяві, і так яскраво! Але щоб одна і просто мрія-мрія – ні, мабуть. Навіщо мріяти? Малюй собі, хто ж намалювати забороняє?

 Світлини й ілюстрації з особистого архіву

Марини Михайлошиної