«Rooftops» зі швейцарським урбаністом
Урсом Томаном

Це прогулянка дахами Києва, на яку відважився Урс Томан – урбаніст зі Швейцарії, планувальник міста, екс-інспектор вінницького департаменту архітектури та співзасновник школи урбаністики CANactions. 3 червня в Мистецькому Арсеналі відбудеться його майстер-клас, а напередодні Урс розбирає книжку «Rooftops» від Taschen, подекуди ризикує власним життям і відчуває сезонність київських «партизанських» просторів під і просто неба.

Навіщо підніматися?

Знаєте, якою була мотивація для перших туристів, – для тих, хто піднімався у гори? Бути ближчим до «початків». Це була епоха Просвітництва, людина стала цікавитися природою. Вже не церква вирішувала, що правильно. Тут сильніше відчували природність. В релігійному контексті це було «ближче до Бога», але в контексті перших просвітників це звучало «ближче до природи». З висоти пташиного польоту все відчувається гостріше, ми загострюємо свою чуттєвість.

Книжка, до речі, починається з двох цитат – з Біблії та Корану:

«…тоді в Господі ти знайдеш твою розкіш. Я повезу тебе на колісниці узвишшями країни й нагодую тебе спадщиною Якова, предка твого. Бо уста Господні так сказали». Старий Заповіт, Книга Ісаї 58:14.

«Але для тих, хто боявся свого Господа, уготовані світлиці, розташовані одна над іншою, під якими течуть ріки. Така обіцянка Аллаха, і Аллах не порушує свої обіцянки!». Коран, сура Аз-Зумар (20).

І тяжіння підніматися чим вище не зникло й тоді, коли церква втратила монополію на знання – з розвитком освіти й науки ми не зрадили своїм інстинктивним прагненням стати над усім, поглянути на світ з висоти.

Руф – це те, що нас захищає, топ – те, що над дахом, найвища точка. Людині завжди був потрібен захист, та й взагалі основна концепція даху – це захист. І лише зараз ми думаємо і про інші його функції, відкриваємо їх наново.

Дахи з накриттям, звісно, віддаляють від «природи», але стають більш функціональними у різні пори року і за різних погодних умов. Головна причина, чому ми піднімаємося – роззирнутися, споглядати. Руфтоп – певною мірою пласке планування, дещо більш відкритий простір.

Для архітектора, коли він проектує певну споруду, башту, як її закінчити, є певним викликом. Щоб останній поверх не був таким самим, як інші поверхи.

Ти маєш закінчити, увінчати, а не просто зупинитися. Якщо кінець твоєї споруди дублює те, що ти будував тридцятьма поверхами раніше – це поганий тон, а ти – поганий архітектор.

Поліфункціональність: від спілкування до садівництва

Дахи, як цей, оживають, коли стає тепло, оскільки від початку не задумувалися як публічні простори. Але дивно було б обмежувати поняття «Rooftops», скажімо, теплими сезонами – воно має великий потенціал для використання і в інші сезони. Все залежить від концепції. Наприклад, сміттєспалювальний завод Amager Bakke, що будується зараз в Копенгагені: конфігурація його даху передбачає, що взимку він перетвориться на лижний спуск – у Данії нема гір, але є сніжні зими, тому вони вийшли з цієї ситуації завдяки імітації гірського ландшафту.

Виклик – це ті дахи, що не зовсім приватні, як на житловому будинку, який, по суті, належить сусідам. У Цюриху таких дахів багато, і це цілком легально. Щоправда, переважно це стосується будинків лише на десять квартир, тож коло людей з доступом на дах невелике. Але все одно цей доступ і функціональне призначення варто грамотно спланувати – врахувати багатоквартирність чи історичність будівлі, периметральність забудови, кількість ліфтів чи парадних.

[Про] читання міста:«The Floating Piers» з Алею Драженко

Ми вже згадували, що часто «імпровізовані» чи «партизанські», тобто початково не спроектовані як публічний простір дахи, оживають, коли стає тепліше. Але з іншого боку, літо – не найкомфортніший час для даху, надто спекотно. Тому не можна не згадати й про іншу концепцію використання цих точок – для отримання енергії через сонячні батареї.

Окрема цікава тема, яку автор не оминає і в «Rooftops» – міські сади й навіть городництво в мегаполісах, які переносяться на дахи. Це те саме, що раніше (а у спальних районах і смт й досі) бабусі вирощували городину чи квіти між п’ятиповерхівками. Для людей важливо залишати цей зв’язок із природою – не лише на рівні «неба», але й на рівні землі. За великим рахунком, кожний плаский дах має бути озеленений. Це зумовлено екологічно, бо не доведеться робити водостік, вода піде в землю. До того ж, це норма будівництва в багатьох містах.

Hi-end VS «партизанство»

Основна цінність цієї книжки – це натхнення. Тому що тут представлені різні типи дахів: приватні, публічні й напівпублічні, високі та гаражні, відкриті або ж із «дахами». Тобто проекти дахів «на всі випадки життя». Широта охоплення – дуже важлива, бо це не що інше, як концептуальна різноманітність. Кожне зображення супроводжується схемою – звісно це не технічниа інструкція, але можливість зрозуміти контекст: перед вами не просто красиві картинки, це ще й функціонує.

Так, ця книга – про hi-end рішення. Пострадянський простір – переважно про low-end, про освоєння наявних форм. Архітектори дуже цікавляться hi-end рішеннями, навіть у Києві. Тут розвивається сегмент тих спеціалістів, які створюють інтер’єри, оскільки замовники, які можуть собі такі рішення дозволити, витрачаються на приватні апартаменти, а не громадські простори. На жаль, не дуже багато бачу ініціативності щодо покращення архітектурного вигляду масових забудов. Так, є пропозиції з доступними цінами, але без грамотних, (я не кажу вже про «люксових») рішень. Про дахи тут навіть не йдеться.

Але попри hi-end і відсутність «партизанських» рішень для освоєння дахів, у «Rooftops» є дуже потенціальні для України приклади. Як Old City Hall Renovation, що підкреслює відкритість міського простору.

Відкриті для громадськості дахи на муніципальних спорудах – по суті, символ зближення громадянського суспільства і влади.

Розумієте, сам факт того, що дах доступний для всіх – це вже символічно для того чи того будинку. Що там буде – питання десяте. Пересічному громадянину це може дати відчуття, що влада – це не влада, а сервіс, він може бути над нею.

До речі, цільова аудиторія «Rooftops» не лише архітектори, і це фішка більшості книжок Taschen – популярно розповідати про мистецтво та інші, вузькі сфери, наприклад, архітектуру. У нас дуже сильно розділені експерти та користувачі, обивателі. Експерти копають глибше, але така книга об’єднує ці дві аудиторії – тих, хто формує запит, і тих, хто його реалізовують, тому ця поява на книжковому ринку дуже важлива. Згадайте історію з Театром на Подолі. Без відповідного рівня загальної освіти, тобто масового розуміння явища, робота експертів ускладнюється і наштовхується на протести, непорозуміння. Книжка – це перший крок, який актуалізує проблему навіть тут, в Україні.

Зростання ролі міст, збільшення кількості жителів та розвиток урбаністичної культури сьогодні актуалізують концепцію дахів – бо міста мають рости вгору, а не вшир. На жаль, Київ поки зростає переважно вшир, а не вгору, і це не надто добре: по-перше, це транспортні проблеми, складність пересування і долання відстаней – по суті, витрачання часу. По-друге, це розростання руйнує природний ландшафт, відтак міста мають не зростати вшир, а ущільнюватися.

Очевидно, наші міста не досить ущільнені й перенаселені, щоб ми зрозуміли актуальність дахів. Є досить парків і скверів, і навіть приватний балкон часто нівелює для нас необхідність «подивитися згори вниз». Але, як не крути, ріст вгору залишається єдиним шансом продовжити життя сучасних мегаполісів. Доба дахів для Києва тільки починається.

[Про] читання міста:«Казимир Малевич. Київський період» з Олександром Манукьянсом 

• Матеріал для дослідження:
• Rooftops: Islands in the Sky / Philip Jodidio. – Taschen, 2016. – 384 p.
• Офіційний дистриб'ютор видавництва Taschen в Україні – книгарня Resident
• Текст: Ірина Батуревич
• Фото: Євгенія Перуцька
• Висловлюємо вдячність за гостинність командам The Roof та Ubik Litvin Studio