«The Floating Piers» з Алею Драженко

«Читомо» і CANactions продовжують розповідати про книжки, які можуть перетворювати міста, створювати нові простори та розширювати естетичний та інтелектуальний горизонти містян – словами й руками архітекторів та урбаністів з найкращими українськими та світовими книжками з архітектури, мистецтва та урбаністики у спецпроекті «[Про] читання міста». Під час прогулянки на березі Дніпра урбаністка Аля Драженко розповідає про видання «The Floating Piers» і літературу з урбаністики, міста на воді та експерименти на водоймах.

Про розширення рамок

Плавучі платформи на озері Ізео на півночі Італії – досить цікава штука. Автори Хрісто Явашев і Жанна-Клод де Гійєбон позиціонують це як арт-об'єкт, як щось тимчасове і круто те, що зараз арт і в Києві по-різному сприймається. Як на мене, то арт повинен доносити думку чи сенс, має бути зрозуміло, для чого це робиться.

Видання з архітектури – це не книжки, які ти читаєш від палітурки до палітурки. Ти стикаєшся з певною темою, береш і шукаєш потрібний тобі розділ. «The Floating Piers» для мене – це розширення рамок, я дійсно не задумувалася, що це так круто і так можна. Вражають масштаби проекту. У книжці про кожен з етапів його реалізації дуже датально написано. І фотографії у виданні є дуже важливим елементом навігації по історії створення задуму Хрісто Явашева і Жанни-Клод де Гійєбон. Окрім того, вразили не лише фото, а й те, що у книжці є ескізи і картографічні розвідки для підготовки проекту. А ще незвичний жовтий колір. На межі з вогняним. Виникає асоціація із природніми стихіями – водою і вогнем.

Плавучі пірси – це функціональна штука, яка показує, як можна щось об'єднувати, конектити, пов'язувати, як водойма може грати з людьми, впливати на них. Мені подобається в цій історії з плавучими платформами тимчасовість. Щоб створити щось подібне тимчасовим потрібно набагато більше хоробрості, ніж створювати речі, які залишаться.

Про функціональність і тимчасовість об'єктів

У Києві всі намагаються пропонувати переважно монументальну скульптуру, хочуть створити пам'ятник, який стане домінантою. Тобто немає делікатного ставлення до міської тканини. Колишній архітектор Києва Сергій Целовальник часто говорив про Майдан Незалежності, що це «трюмо зі слониками» (там і коні, і люди, і шашлик). І де там головна домінанта – незрозуміло. Не витримується базових речей, адже, можливо, краще було б зробити цей простір комфортним, доступним та зручним для всіх.

Мені здається, що всі арт-об'єкти мають бути орієнтовані на цінність, зручність і функціональність

Нещодавно була на фестивалі ленд-арту у Полтаві і випадково потрапила на лекцію Жені Моляр про різні інтервенції у простір. Це можуть бути об'єкти, які вибиваються із загальної картинки, але ти на фоні того розумієш, що хоче сказати художник, що він наголошує на певній проблемі. Наприклад, на тому, що у нас багато сміття, можна акцентувати, поставивши смітник у найбільш непридатне місце. Там же, на фестивалі у Полтаві, ми проходили біля затягнутої поліетиленовою плівкою кімнати, а про те, що це був арт-об’єкт, а не ремонт, я дізналась вже коли повернулась у Київ.

У Riverside Development ми зараз проводимо архітектурний конкурс. Буде дві номінації. Перша – про архітектурно-просторове рішення, а друга – активізацію публічних просторів одного з наших проектів житлового району Rybalsky. Наприклад, у Гамбурзі у житловому районі біля води HafenCity простір не відразу зажив. Там задіяні перші поверхи, але люди не йдуть туди масово. Зараз добудували Ельбську філармонію і, можливо, це спрацює. Загалом не зовсім зрозуміло, чому цього не сталося із самого початку. Простір дуже приємний, класно спроектований. У нас у Києві інша мета – завдяки рішенням архітектури і ландшафту придумати сценарій, як може зажити ця територія, де будують житловий комплектс на воді, без глобальних втручань. Щоб простір вийшов на самофункціональність.

Про міста на воді

У світі існує багато історичних міст на воді. Це і Венеція, й Амстердам, і Копенгаген, і той же Гамбург. Є подібні сценарії в Індії, східних країнах, але найбільш унікальний проект, якщо говорити про міста на воді – це Артізанополіс. Це спільний проект Французької Полінезії з каліфорнійським Інститутом сістейдінга, який, до речі, у 2008 році заснували екс-директор компанії PayPal Пітер Тіл і колишній інженер-програміст з Google Петрі Фрідман. Вони інвестували в компанію, яка проектує міста на воді з власною системою, щоб отримати певні свободи в ІТ-діяльності. Кажуть, що будівництво Артізанополіса можуть розпочати вже у 2019 році, а це – 11 платформ (розмір кожної 50 метрів) у формі прямокутників і п’ятикутників, які будуть з’єднуватися подвійними замками, а їх конфігурацію можна змінювати.

Такі нові міста на воді – це реально і дуже круто. У всьому світі відбувається урбанізація, а цінність життя біля води дуже висока. У Школі CANactions, де зараз я вчуся, багато говоримо про це. Ми працюємо над проектом про набережну у Полтаві і будемо презентувати його на фестивалі CANactions 3 червня.

Коли ми починали цей проект 4 місяці тому, це була нікому не цікава занедбана територія, а вже через місяць міська влада ініціювала будівництво льодового стадіону на території парку. Уявіть, на всю Полтаву лише три зелених зони, і в одній із них вирішили робити льодовий стадіон. Там виник конфлікт влади з громадою та активістами.

Багато таких суперечок, які активізують громаду, відбуваються саме на території, яка пов'язана з водою

Мої колеги-урбаністи з інших міст постійно повторюють мені, що бояться, щоб у їхніх містах не повторився «київський сценарій». Це висотка на схилах Дніпра чи ресторани на понтонах. Останні, наприклад, постійно з'являються то тут, то там на Дніпрі, хоча й київська адміністрація намагається з ними боротися. У 2010 році, наприклад, заборонили їх розміщення на набережній правого берега, але чітких зрозумілих правил їх розміщення досі немає.

З іншого боку, вважаю, що нічого поганого немає у тому, щоб на воді з'являлися плавучі об'єкти, але рівні правила мають бути для всіх. Ті ж хіпстери мають право зробити якийсь барчик на воді чи культурний простір. Якщо вже комерціалізувати простори біля води, то місту варто створити умови для здорової конкуренції, щоб учасники ринку мали можливості запропонувати концепцію власного закладу біля води.

Експерименти на воді

У книжці «The Floating Piers» мова йде про плавучі платформи, розташовані на озері, там стояча вода. На Дніпрі подібний проект буде важко та дорого реалізувати через ризики з течіями. У випадку з експериментами на воді, на першому місці має бути безпека, а у системі міста Києва почнуть перекладати відповідальність з одного департаменту на інший, і на цьому проект і зупиниться.

Наприклад, навколо плавучих платформ в Італії постійно курсували човники з береговою охороною. Про це зазначали й у самому виданні «The Floating Piers». У книжці є дуже цікаве порівняння, що на плавучих пірсах ти почуваєш себе як на спині у кита. Думаю, що це частково і про безпеку.

Мені здається, у малих містах це більш зрозуміло і реально. Цікаво було би реалізувати історію з плавучими платформами, запровадити її у Тернополі чи Франківську. На такі експерименти здатний бізнес, але він має бути соціально відповідальним і свідомим. Тому саме так можна сформувати вдалі проекти у містах. Архітектура – це користь, міцність і краса, але останнє поняття дуже суб'єктивне.

Книжкова полиця урбаністів

В Україні видань з урбаністики та архітектури не дуже багато. Однак з 2012 року за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля було видано 3 частини збірки наукових статтей з урбаністики «Урбаністичні студії». Багато професійної літератури перекладає Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ).

Я 5 років працювала у Департаменті містобудування та архітектури, і там у нас була своя бібліотека. Хто приходив у нашу команду – приносив щось із власної бібліотеки. У нас навіть був бібліотечний покажчик та видання в електронному форматі.

Доводилось довгий час черпати інформацію з іноземних джерел. Наприклад, коли ми стикнулись з питанням створення велоінфраструктри в місті, то виявилось, що до цього в Україні цим ніхто не займався й інформації українською і російською мінімум. Тоді завдяки роботі Асоціації велосипедистів Києва спільно з різними фондами було перекладено низку довідників та рекомендацій, а вже зараз по всій Україні розробляються велоконцепції та будуються велодоріжки.

Спостерігаю, що книжковий ринок розвивається і тому сподіваюсь, що книжок про досвіди інших міст видаватимуть все більше. Я дуже рада, що у нас є чимало гарних альбомів, але ще хочу, щоб з'явилися перекладні та українські нон-фікшн-видання про урбаністику та архітектуру.

Здебільшого зараз в архітектурних вузах України навчають за застарілими програмами та нормами, які рідко надихають до розширення світогляду та не дозволяють використовувати сучасні інозенмні практики.

CANactions для мене – канал нової свіжої інформації і дуже знаково, що цьому фестивалю уже 10 років. Його засновник Віктор Зотов сформував покоління архітекторів, які розуміють, якою може бути функціональна крута архітектура. Зараз з'являється покоління архітекторів-урбаністів, які під час проектування враховують контекст, аналізують ситуацію, розробляють концепції, і тільки після цього вже починають проектувати. Вірю, що такий підхід може врятувати наші міста від колапсу.

Матеріал для дослідження:
Christo and Jeanne-Claude. The Floating Piers. – K?ln: Taschen. – 128 p.
Офіційний дистриб'ютор видавництва Taschen в Україні – книгарня Resident (стенд В1.1 на Книжковому Арсеналі)
Текст: Катерина Котвіцька
Фото: Євгенія Перуцька