Українська художня проза

Камиш Маркіян. Чормет. – Київ : Нора-Друк, 2017. – 160 с. ISBN 978-966-8659-97-3
«Чормет» – повість про людей, які живуть біля кордону Зони відчуження і збирають металобрухт. Про суворих і п’яних чоловіків з металевими зубами і монохромними тату на руках, які здають в брухт-прийомки авіабомби вермахту в мішках та поцуплені в сусідів металеві огорожі, аби обміняти їх на денатурат. Це історія про людей, які мріють здати на метал все навколо них, навіть ядро Землі.

Ціна: 70 грн

Алік. Зранку він довго слухає дощ, потім – каркіт вороння, потім – ґавкіт двортер’єра, який стереже його скарби і якому він не спромігся дати ім’я за всі ці роки. Потім – виходить на вулицю, а пес – вибігає за ним і радісно стрибає навколо, поки він мете асфальт перед домом, пробуючи вимести застиглі плями крові, яка в’їлася чіпко і яку ще не встигли вимити важкі травневі дощі.
В селі Алік бухає менше за всіх. Він – шанована людина. І навіть не тому. Просто він приймає метал. Єдиний приймає його зі славного року 2003 в селі Наливалівка, Народицького району, Київської області. За цей час мало що змінилося, хіба з’явилися смартфони, згасли вогні на старій трубі ЧАЕС і щоглах Антен Чорнобиль–2, які він так мріяв розпиляти і загнати по дві гривні за кіло. На які лазив міняти лампочки під важелезними плафонами з червоного скла, коли батрачив там ВОХРом сто років тому.