Чого тільки не знайдеш на книжкових секондах і букіністичних розкладках. Яким було моє здивування, коли найвища (завдовжки 50 см.) книжка, яку витягла з купи інших поюзаних видань, була… про друкарство, золотисті літери на обкладинці сповіщали «Иван Федоров».
.
.
Радість від громіздкої знахідки тривала якусь секунду, поки книжка була в «зачиненому» вигляді. Розгорнувши, натрапила на шпалери замість форзаців, і на поему, замість очікуваної біографічної інформації про друкаря чи зображень із його найвідоміших книжок.
..
ю
Автор хвалебної поеми Володимир Луговський, мабуть, дуже полюбився видавництву «Мистецтво», адже видали цілу книжку на 14 сторінок (!), із пристойними ілюстраціями, що займають рівно 7 сторінок, на глянцевому папері, із золототисненою обкладинкою. І наклад не ексклюзивний – 1000 примірників.
.
.
.
Ще було б нічого, аби не читати самої поеми про Івана Федоровича, у якій автор скрізь намагається підкреслити московське походження першодрукаря (хай простять мені інші першодрукарі Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина й Степан Дропан, які були більш першими, ніж творець «Апостола» й «Часословця»). Володимир Луговський, мабуть, геть забув, що Федоровича у Москві звинуватили в єресі через втручання у тексти священних книг, не дали продовжити працювати, переслідували, зрештою ганебно вигнали…
Проте рік виходу поеми – 1974 – прояснює потребу згадування Московії в кожному стовпчику. Треба ж було якось реабілітувати північну сусідку й приписати їй усі заслуги Федоровича на українських землях.
.
.
.
.
Особливої актуальності поема набирає тепер. Було б несправедливо її не передрукувати й не випустити в мережевий світ:
Так из Москвы через Вильно
в далекий Львов
Тащится дьяк, не щадя сапогов.
И здесь, притулив свой станок,
В хоромине темной
Опять начинает дьяк непреклонный мудрить.
Неужто не тяжко ему и не томно
Винты вертеть и буквицы лить,
В сизом дыму свинцовом плавать,
Чтоб родины речь не сгубил католик-папист,
От радости гордой скупо заплакать,
Когда он поднимет первый лист?
Первый лист, напечатанный на Украине,
От русских лесов и Москвы вдалеке.
Не на шляхетской, темной латыни,
А на своем родном языке.
Из Львова к Острогу, из Львова в Самбор
Он возит тяжелый свинцовый набор.
Книгам московским единокровник –
Выходит «Апостол», выходит «Часовник»…
Родился в Москве. Умер во Львове,
Не попрощавшись с родною Москвой.
Но Львов и Москва – единой крови
И связаны ныне единой судьбой.
…Вот я стою у твоей могилы.
Науки печатной первый плугарь,
Дьяк наш суровый, учитель милый,
Первопечатник, перший друкарь.
Стою во Львове, и вижу в Москве я
Тебя, который так знаменит.
Это дыханьем бессмертия веет –
Памятник бронзовый, черный гранит.
Шел ты во Львов из Москвы через Вильно.
Но разве разлука с Москвою легка?..
Стоишь ты в Москве с ремешком на лбу
Стоишь ты, дьяк, у стены старинной.
Лоб величав, бронзово-чист.
Ты для России, для Украины
Держишь первый печатный лист.
За позування із книжкою дякуємо журналістці й авторці нещодавно заборонених статей про УПА Вірі Маковій.
huha.mohovynka
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
тидиви, це ж майже пози))
графоманчик ще той…
Це смішно і сумно в одночас…