Новини

Минулого тижня більшість українських письменників висловили солідарність із мітингувальниками Євромайдану. За останні ж дні вони намагалися більш конкретно відповісти на хвилююче запитання «Що далі?». Здається, своє про Євромайдан сказав уже чи не кожен сучасний український письменник. Більше того – до наших літераторів приєдналися їхні закордонні колеги.

«Разом – і до кінця!»

Революційний дух згуртовує, тому не дивно, що за останні сім днів вітчизняні інтелектуали написали чимало колективних звернень до української та європейської влади. На сайті «Форуму видавців» українські книжники закликали євроспільноту розповсюджувати правдиву інформацію про події на євромайданах: «Ми не політики і не держпосадовці: ми видавці, письменники, ілюстратори, перекладачі дитячої літератури, та, як порядні люди, не можемо мовчати. Ми вважаємо своїм обов’язком зробити все можливе, щоб донести до світу правду про події в Україні. Ми не просимо нам співчувати, але просимо поширювати інформацію. Будь ласка, розказуйте про Євромайдан в Україні та закликайте ваші уряди реагувати на події у нашій країні, оскільки загроза тоталітаризму і диктатури в Україні є реальною небезпекою для усієї євроспільноти».

Також діячі української культури висунули петицію до опозиційних політиків: «Ми багато в чому незадоволені вашими діями, особливо неконсолідованістю зусиль та відсутністю чіткої програми реформ. Але так само ми усвідомлюємо, що інших опозиційних політиків у нас немає. Ми вийшли на цей Майдан за власним бажанням, тому, що влада перейшла всі межі. Ми повністю підтримуємо ваші вимоги про відставку уряду Азарова та покарання всіх без винятку винних у застосуванні насильства до мирних демонстрантів. Але цього плану замало. Саме тому ми вважаємо за необхідне поставити перед вами наступні завдання, реалістичні, без гучних і красивих слів, виконання яких дозволить вам нарешті стати ефективними інструментами реалізації змін у державі». Вітчизняні інтелектуали просять опозиціонерів домогтися звільнення затриманих після сутичок на Банковій, виведення з Києва та інших міст спецвійськ і незастосування репресій до мирних демонстрантів. З літераторів під петицією підписалися Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Юрій Макаров, Олександр Бойченко, Олександр Ірванець, Андрій Бондар, Тарас Прохасько, Антін Мухарський, Ірина Славінська та інші.

«Янукович – під арешт!»

На цьому тижні про Євромайдан встигли висловитися і раніше «не обстріляні» українські літератори-революціонери:

Сергій Жадан

«…Громадське суспільство полягає в тому, що виходити потрібно регулярно, частіше. Відстоювати свої принципи і погляди слід постійно, а не раз на дев’ять-десять років» – йдеться в інтерв’ю письменника для Deutsche Welle. При цьому у блозі на сайті «ТСН» Жадан написав, що таку позицію зрозуміють не всі українці: «Звісно […] частина суспільства ніколи й нізащо не повірить, що інша частина відстоює свої погляди безкоштовно та без примусу. Просто не повірить. Їм і не потрібно вірити. Оскільки їх, за великим рахунком, усе влаштовує. Влаштовує етика цієї влади. Влаштовує її естетика. Влаштовує система як така».

Наталка Сняданко

Коли ти стикаєшся з іншим – я не хочу вживати штамп «європейський» – способом мислення, то бачиш зовсім іншу риторику: коли можна усе, крім того, що заборонено. А в нас усе заборонено, і тільки людям з особливими привілеями щось там можна. І коли твій світ так розширюється, то це страшенно кайфове відчуття.

Андрій Любка

Є дві принципові різниці між Україною й Білоруссю. Перша: Янукович – не Лукашенко, бо останній – класичний політичний диктатор. А наш Фьодорович – гірший, бо представляє олігархічно-кримінальну версію авторитаризму. Але водночас з ним і легше домовитися, бо гроші для нього важливіші, ніж для Бацьки. Друга: українське суспільство не до порівняння краще політично розвинене – і кількісно, і якісно; українська опозиція сильніша, свідома українська інтелігенція – чисельніша.

Маріанна Кіяновська

…нам треба менше слухати вухами. А більше – серцем. Бо серце мудріше. Хай голова боїться, очі плачуть, а руки – роблять. Не можна зупинятися. Довіряймо голосу всередині кожного з нас – той голос привів на євромайдани по всій Україні майже півтора мільйона людей…

Думаю, ми самі ще не зрозуміли, що з нами сталося. Нічого: жінка, у мить, коли вона вагітніє, теж іще нічого про це не знає. Але я усім серцем відчуваю, що зараз діється дещо більше, ніж історія. У ці дні змінюється геополітика. Україна нарешті стає державою – не такою, яку лише терплять, а такою, з якою рахуються.

Андрій Курков

…Зараз мені здається , що поки київський майдан “дорослішав” – тобто поки середній вік учасників майдану підвищувався і поступово зменшувався відсоток студентської молоді, поки піднімався градус політичної боротьби, поки знижувався інтелектуальний рівень виступаючих зі сцени, так само поступово зникав цей чарівний образ «не злого майдану» […] А все, що нескінченно, стає просто частиною щоденного життя. А хотілось би, що б опозиція змусила б владу піти на перемовини і щоб цей Майдан увійшов в історію не тільки «кривавою суботою», з якої все по-справжньому почалось, але й змінами у владі, досягнутими за допомогою майдану цивілізованим шляхом.

Василь Карп’юк

Вони слабкі. Вони мають лише умовну владу, яку ми їм надаємо. Але ким вони керуватимуть, якщо ми перестанемо їм підкорятися? Вони нас потрохи нищать. Але ким вони керуватимуть, коли всіх знищать? Нам треба помогти їм перейти до нас. Бо нікого відкидати не можна. Треба помогти їм стати сильними.

Анатолій Дністровий

Громадянське та геополітичне розлучення України з авторитарною Російською Федерацією ще більше зближує громадянські суспільства України й Росії, і надихає російське суспільство та весь пострадянський простір до пробудження: «імперіалістичний дискурс» у колах російських інтелектуалів, митців і громадських активістів все далі стає одіозним та атавістичним; «втрата» України не переживається як психоаналітична травма, а сприймається як незворотній історичний процес. Режими Путіна, Лукашенка, Януковича та інших – це останні форпости «пострадянської епохи», з відповідним авторитарним та ручним стилем управління, з відповідним дуже «специфічним» чи «споживацьким» розумінням ролі держави в житті соціуму.

Ірина Цілик

От якби в мене було стільки дурних грошей, як у нашої влади, щоб ото возити людей сотнями тисяч на екскурсії по країні, я би замутила такий утопічний проект з умовною назвою «Схід і Захід разом». Абсолютна більшість простих людей по різні боки барикад ніколи навіть не бували на «ворожій» території; умовно кажучи, середньостатистичний шахтар навряд чи колись їздив на чоколядову кавусю до сучасного Львова, а простому карпатському вуйкові стопудово і на думку на спаде придбати собі квиток до Донецька чи там Луганська для погуляти. Я не тішу себе думкою, що короткочасна екскурсія Україною могла би реально змінити погляди таких екскурсантів на якісь речі (хоча оте зворушливе відео-одкровення луганського дядька, що побував вперше у Львові, мене реально розчулило), але нам катастрофічно не вистачає діалогів.

Володимир Панченко

Коли кілька років тому на київських парканах почали з’являтися написи «Усьо будєт Донбас», я сприйняв це, як жарт. А виявилося, що Янукович, прийшовши до влади, і справді взявся поголовно, по всій Україні, насаджувати «донєцкіх» і запроваджувати той авторитарний стиль управління державою, до якого звик за роки свого губернаторства. Але Україна — велика й різна, і в ній живе дух демократії, поваги до свободи та гідності. Вона не любить, коли її ламають через коліно…Він не зрозумів, що встановлення в країні режиму беззаконня — це глухий кут для всіх, і для нього самого також.

«Україна – це Європа!»

Окрім українських письменників Євромайдан підтримали і їхні закордонні колеги.

Союз білоруських письменників

Солідаризуючись зі своїми українськими колегами, білоруські письменники хотіли б підтримати прагнення українського народу до європейського шляху розвитку і побажати їм мудрості та мужності.

Марек Краєвський (Польща)

Брати-українці, без України немає Європи! Тримаю за Вас кулаки!

Джеремі Стронґ (Великобританія)

Я вболіваю за всіх громадян України, але найбільше – за дітей. У мене залишися дуже приємні спогади після відвідин Львова; там такі добрі й гостинні люди, а діти просто чудові – стільки приємних облич і щирих осяйних посмішок! Ті діти були і є точно такими, як і тисячі інших, з якими мені доводилося зустрічатися та спілкуватися в різних куточках Європи. Адже діти – це майбутнє будь-якої країни світу, і саме про них ми мусимо дбати передусім, їхніми інтересами опікуватися. Сподіваюся, ситуація в Україні швидко налагодиться, адже цього потребують усі, а діти – найбільше. Україна завжди була великою частиною Європи, а українські письменники робили й роблять значний внесок у розвиток європейської літератури.

Ельфріда Елінек (Австрія)

Ми не можемо передбачити, чи продовжуватиметься насильство і чи загостриться ситуація найближчими днями, але ми ВЖЕ бачимо неймовірну сміливість і завзяття сотень тисяч українців, які попри владне свавілля, арешти і постійну загрозу силового сценарію в цю хвилину відстоюють на нещадному холоді демократичну Україну…Ми солідарні з вами і бажаємо, не дивлячись на репресії чинної влади, досягнути своєї мети».

За матеріалами видань «ЛітАкцент», «День», Gazeta.ua, «Друг читача», Zbruc, «ТСН», ВВС

Фото: litfest.ru, day.kiev.ua, bbc.co.uk, zakarpatpost.net, litfest.ru, unn.com.ua, 24tv.ua, ukrstep.at.ua, litakcent.com, telegraph.co.uk, acflondon.org