Новини

Про засилля книг з бутербродами у формі телефонів, про простодушність американських читачів і важливість квантової механіки для гуманітаріїв – про це розповіла гостя Львівського Форуму видавців, відома російська письменниця Татьяна Толстая під час школи літературної критики і книжкової журналістики «Контекст-2».

Про критику в епоху Facebook

Зараз хтось починає критикувати чи якось аналізувати – і вже критик. Але серйозних літературних критиків, які розуміли б літературу як процес з вулканічними рухами, – нема. Вступ, принципи, особливості різних шкіл, виділення конструктивних елементів – нема такої критики. Радянська влада немало сприяла цій розрусі. З початку 90-х, коли розпадалося все, що могло, критика стала приватною розвагою. Стало проблематично видати книжку з аналізом чогось, хто ж її купуватиме? Усе перейшло на комерційні рейки, а солідні видання можна зробити, якщо є бюджетні гроші. Але на днях в Росії відбулося чергове скорочення видатків на культуру. Канал «Культура» видає жалюгідний писк, його майже задушили, хоч він і так не був чудовий. Фінансування і якість – дуже пов’язані речі. Грошей нема, то хто піде в цю сферу? Тільки ті, хто махнув на себе рукою.

Про людей, які вважають себе критиками

Іноді мені трапляться посилання: чиїсь висловлювання про якусь книжку. Чи можна це вважати літературною критикою? Напевно, ні. Але як аргументовану думку – напевно, так. Тому тільки за рекомендацією дивлюся той чи інший текст.

Я читаю не як читач, а як письменник: мені це потрібно для роботи.

Читаючи стару добру критику, наприклад, Чуковського, налаштовуєш свої інструменти чуття. Не обов’язково погоджуватися з автором, але важливо бачити, як він це робить.

Про рекомендаційну критику

Похвалити чужу книжку просять надто часто, щоб можна було вижити. Я не реагую. Доторк до чийогось тексту з часом виробляє в тобі рентген. Відчуваєш енергетику: то дме, то темно… Відкривається інший світ. Хоча я не схильна до містики. Коли письменник підходить із текстами – це диверсія. Запропонувавши свій текст, він може порушити твій енергетичний малюнок.

Про великі і малі тиражі

Про великий нічого не можу сказати, бо це одиничні випадки: Акунін, скажімо, сотні тисяч, може, й мільйона загальний тираж сягає. Потім: різний треш типу Донцової. Де великі тиражі – великі крадіжки. А маленький тираж – по 3 тисячі. Коли вже видають 4, то видавництво рве на собі волосся: куди це діти? Зате такі видавці друкують багато великих кольорових книг, наприклад, з фотографіями бутербродів у формі телефона. І на ці книжки витрачаються гроші, працюють бригади людей, їх купують. Чим розумніший письменник, тим важче йому продатися. А треш завжди друкується великими тиражами, видавництва виживають на поганих письменниках,  а для репутації друкують хороших.

Про тексти в мережі

Коли пишеш у ЖЖ, ти в своєму світі, а коли виходиш на справжнього читача, там інші закони. Одна річ — плавати в басейні, інша — виходити на річку. Виходиш на публіку, кожен починає тебе штовхати — і сміливість знічується. Це страшно, але зміцнює потрібні м’язи.

Я писала в ЖЖ не просто тексти про їжу, а використовувала кулінарний код.

Про довіру читачів до критиків

В освіченому середовищі читач не довіряє нічому. Якщо критик написав рецензію  – значить, для чогось йому це треба. Такий хитрий селянський розум. В Америці, наскільки мені відомо, навпаки, – страшне простодушшя. Важливе те, що на першій сторінці New York Times Books Review, – воно продаватиметься. Такий неписаний суспільний договір.

Про вплив критики на літературні премії

Мій досвід у журі підказує, що чужа критика ролі не грає, сам читаєш 60 текстів і вирішуєш, що ліпше. Як дегустатор куштуєш: якщо тобі смачно, то й іншим буде.

Оцінювати чужі роботи – дуже важка малооплачувана невдячна праця. Маєш читати чужі книжки, підперезатися міцно і захиститися від чужого натиску.

Моя думка — смакова, але я можу її обґрунтувати.

Про імідж письменника

Імідж можна мати, можна робити. У мене нема іміджмейкера, я б його вигнала. Деякі письменники придумують цікаві приманки, щоб читач хвилювався. Пєлєвін, наприклад, ніколи не фотографується. А якщо потрапляє в кадр, то обличчя в окулярах, щоб думали, чи справді він існує і пише. Я такого не роблю, хто хоче, мене любить. Критики сварять — чудово. Я взагалі більше люблю, коли мене критикують, а не хвалять. Не треба робити імідж і будувати замки з піску, треба робити щось хороше, що самому подобається. А люди вирішать, чи це їм потрібно.

Про місію критика

Якщо любиш літературу, і хочеш, щоб тексти жили на певному рівні, то маєш допомогти вразливому авторові: бути його індивідуальною нянькою. В ім’я тексту, який вийде, а не заради письменника.

Про труднощі перекладу

Усі мої уявлення про переклад ґрунтуються на працях Чуковського. Ніхто ліпше нього не демонструє складнощі й особливості мистецтва перекладу. Переклад ніколи не може бути точним на 100 %.  Наприклад, східна персидська  й арабська  поезія. Там існує традиція, що красуня порівняється з папугою. Для нас це — дурна балакуча пташка з анекдотів. Переклади дослівно — насмішиш народ. Щоб бути максимально наближеним, образ треба будувати на порівнянні  з яскравим пір’ям. Або любовні страждання в них завжди відбуваються в печінці. А в нас — тільки алкоголізм.

Про конкуренцію паперової книжки з електронною

Не думаю, що остаточно зникне паперова книжка, бо є люди, які її люблять.

Качати книжки добре було б за гроші. За малі, але щоб добре був налагоджений механізм, тоді не крастимуть. Зроби дешево і легко. Але якщо б побачила, що продають в мережі мої тексти за гроші, з помилками, які виникають при скануванні, то як догнала би такого!

Про домашню бібліотеку

Книжки на моїй полиці збирали три покоління. Нас є сім сестер і братів, кожен брав щось із батьківського дому. У радянський час щось купувала, але потім не  читала, бо видання були жахливі. Придбала 12 томів Льва Толстого, відкрила: обкладинка — зеленого кольору і золото блищить, жахливий папір і маленький шрифт. То ліпше вже в мережі читати. Купую книги мало і рідко.

Я пишу, а не читаю. Необхідний корпус книг, які осідають у голові, прочитуєш до певного віку. Закінчується інтенсивне читання, розпочинається екстенсивне. Читаєш же не для чистої розваги. Читання у дитинстві вибудовує тебе, а потім перестає, приходять інші речі. Наукову літературу мені цікавіше зараз читати, ніж  художню, бо художньої на мій смак нема. Усіх класиків потрохи прочитала, а деяких –  не хочу, бо вже ясно, що скажуть. Я не хочу приголомшуватися, занурюватися в глибини. Терпіти не можу Достоєвського, мені його глибини огидні.

 Про освіту і самоосвіту

У мене одна вища освіта і я викладала в американському коледжі, але це не значить, що я освічена людина. Єдине, що мене відрізняє від інших людей, – системний устрій. Інформація, яка потрапляє до мене, вибудовується системно, а не хаотично. Головне — знати, як і де ви застосуєте свої знання.

Є сайт, де публікуються списки книжок, згаданих у нашій передачі “Школа злословия”.

Є сайт, де викладаються 10-15-хвилинні лекції різних науковців і звідки ми шукаємо героїв для телепередач.

Поки їздила в автомобілі, щоб не гаяти часу, прослухала курс лекцій з квантової механіки. Поки чула – розуміла. Філологічний мозок потім не витримав і забув, але щось залишилося.

Знати багато не треба. Можливо, вам не знадобляться тонкощі фізики, але мати уявлення про елементарні речі – завжди корисно. Всього знати не можна, але треба прагнути. Знаю тільки 2-3 людей, які справді знають усе.

Про медіакритику на телебаченні

А там щось є? Не знаю, не дивлюся телевізор.

Читайте також: Костянтин Мільчин: Як стати літкритиком і не зненавидіти читання?

Світлини Оксана Хмельовська