Читомо > Новини > Письменниця і журналістка Сюзанна Шолль: «Ми мовчимо через безпомічність»

Новини

Письменниця і журналістка Сюзанна Шолль: «Ми мовчимо через безпомічність»

07.07.2017 0 Автор:

Сюзанна Шоль – письменниця і журналістка із Австрії. Вона працювала кореспондентом в австрійській телерадіокомпанії ORF у Москві, робила репортажі про Чечню. У 2009 році Шолль визнали журналісткою року у категорії «Зовнішня політика». Її художня книжка «Емма мовчить», розповідає історію чеченської біженки в Австрії. В українському перекладі Нелі Ваховської роман з’явився минулого року у видавництві Книги-ХХІ.

Пропонуємо вашій увазі конспект з презентації книжки «Емма мовчить» за участі авторки, на якій Шолль розказала про виникнення ідеї книжки, свій письменницькій досвід та важливість толерантного ставлення до біженців. Захід, що відбувся за підтримки Австрійського бюро кооперації у Львові, модерувала Марія Титаренко, засновниця Магістерської програми з медіакомунікацій Українського католицького університету.

 

Ідея написання книжки про біженців

Я жила і працювала у Росії понад 20 років. У 2009 році я вийшла на пенсію і повернулася до Австрії. В той час в нас було багато біженців з Чечні, це було до війни у Сирії. Те, що я побачила вдома – неналежне відношення австрійців до біженців – вразило мене. Я була кілька разів у Чечні і маю там багато друзів. Я багато чула, бачила і знаю про їх життя. Я розумію, чому вони вимушені втікати звідти. В нас не хочуть цього знати. Коли я їхала у Чечню, мені постійно дякували там за те, що ми приймаємо їхніх людей і найголовніше, просили не відправляти їх назад.

Між іншим, це ми зараз і робимо. Знаючи цю країну, маючи там друзів, я могла перевірити наскільки реальною могла б бути історія Зареми (ред. головна героїня, біженка з Чечні, м. Грозного). Тому мені не було важко показати культурні контрасти австрійців і чеченців. Звичайно, ця історія – вигадана. Проте я не хотіла вигадати те, що є нереалістичним. Емму (ред. друга героїня, австрійка, живе у Відні) придумувати не треба було. Одна моя подруга після прочитання книги сказала: «Знаєш, я сьогодні їхала у трамваї і зустріла там кілька жінок схожих на Емму». Тобто це збірний образ.

IMG_8761

У книжці Емма нічого не робить і відчуває себе безпомічною. В реальності все набагато гірше. Австрійці зовсім не розуміють, що люди тікають від війни і яку травму вона їм нанесла. Російська пропаганда має великий вплив.

Для мене було важливо, щоб всі згадали про цю війну, про те, що зараз відбувається у Чечні, про великий терор. Я хотіла пояснити читачам як це: покидати свій дім, своє місто, рідних і їхати у невідому країну. Таке рішення дається нелегко. Цього важко зрозуміти людям у Австрії і Європі в цілому.

Читайте також: За зачиненими дверима: іще раз про родинні історії

 

Чому Емма мовчить?

Коли я починаю писати книгу, я завжди знаю назву і кінець, але зовсім не знаю як почати історію. Основний акцент книги «Емма мовчить» у тому, що головна героїня мовчить. Я хотіла показати, що ми можемо загубити мову порозуміння одне з одним. Всі говорять про своє, але ніхто не розуміє про що каже інший. Оце мовчання в книзі – воно через безпомічність. Мовчати легше ніж говорити голосно.

Героїні не розуміють одна одну не лише тому, що вони говорять різними мовами, а тому що їх життя склалися по різному. Зарема пережила дві війни, Емма не пережила жодної. Якщо Емма плаче через те, що від неї пішов чоловік, сльози та нічні жахіття Зареми – через гибель її чоловіка та сина. Проте я не хотіла зробити з Емми таку собі бабцю, що не любить іноземців. Це було б занадто поверхнево. В неї свої проблеми та життєві труднощі. Мені навіть було її шкода.

IMG_8707

Мої героїні зустрічаються тоді, коли Емма ламає ногу і їй потрібен хтось, хто б доглядав і допомагав їй. Було багато жартів про цю історію, так як коли книга вийшла у друк я теж зламала ногу. Коли моя колега-журналістка завітала до мене для інтерв’ю, вона запитала, чи це все таки автобіографічна книжка.

Читайте також: Катя Петровська: Книжки виростають із безпам’ятства

 

Письменник як «свідок часу»

Я не пишу книжки частинами, не повертаюсь кілька разів до початку, чи до середини, не переписую щось, просто пишу одразу увесь текст. Для мене важливо зберегти червону нить. Це напевно лишилось від мого журналістського досвіду.

Як журналісту чи письменнику працювати з історією? Чесно. Звичайно, в історії ніколи нема об’єктивності. Адже це історія про людину, а розуміння того, що відбувається в житті тої людини в кожного своє.

У німецькій мові є такий вислів «zeitzeuge» – свідок часу. Книга «Емма мовчить» – моя перша не документальна книга, це художнє осмислення проблеми про біженців. Проте варто зазначити, що всі письменники художньої літератури, пишуть про свій досвід. В наших книгах завжди є щось з реального життя, але це не можна назвати нон-фікшном. Це лише означає те, що ми пишемо про те, що знаємо.

IMG_8956

До цього я писала ще одну книжку, з реальними історіями про біженців з різних країн: з Африки, Афганістану, Ірану, Іраку, Чечні. Проте я помітила, що коли пишеш про ці дуже болючі теми у художній літературі, її читають люди, яких не цікавить ця тематика у реальному житті. Якщо висвітлювати ці теми у документалістиці – це читатимуть лише зацікавленні читачі. Тому я вирішила писати для більш широкої аудиторії.

Після виходу книжки у Австрії, багато людей казали мені, що раніше вони навіть не задумувалися про цю тему. Читачі казали, що через такі книги, вони краще розуміють, що відбувається, аніж через документальні. Я і сама це відчувала. Зараз зовсім відійшла від документалістики. Нещодавно мене просили написати книгу про Путіна, Кремль, Росію, проте я відмовилась. Тепер я пишу художню літературу. Я розумію, що книги ніколи не зможуть зробити зміни у політиці, цього і не треба. Нам треба інтегрувати біженців у наше суспільство, а не асимілювати. Я, як письменниця, відчуваю себе дуже безпомічною у цьому випадку. Тому роблю те, що можу – пишу. Я не знаю, чи це допомагає, проте це важливо насамперед для мене. Якщо я хоч трохи можу змінити мислення людей – це вже великий успіх для мене.

Автор: Ревіде Зіятдінова

Фото: Анастасія Івашина

Читайте також: 10 книг про свою війну

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe