Новини

13 грудня «Читомо» завітало в книгарню «Є» на презентацію книги про 25 регіонів України «Соломонова Червона зірка». Пройшла подія в атмосфері діалогу авторів із глядачами, на зразок круглого столу. Ідея об’єднати в одній книзі невеликі нариси про 25 регіонів України спала на думку Лесю Белею, і саме він був керманичем вечора.

Лесь Белей визначає «Соломонову Червону зірку» як мандрівну літературу. За словами укладача книги: «Сьогодні мандрівна література – рідкісне явище, зокрема в Україні. Твори цього стилю можна порахувати на пальцях однієї руки слюсаря-інваліда.»

Лесь Белей

Мотивація написання книги – напрочуд прозора: зібрати в один котел маловідомі факти, історичні особливості, цікаві описи та контроверсійні стереотипи щодо усіх областей України, впорядкувати тексти та довершити книгу цілісністю. Ключовим моментом і головним запитом до авторів була так звана есеїстка, тобто коротке викладення матеріалу.

Напевно не знайдеться читача, у якого б не виникло питання про назву книги: «Чому саме Соломонова Червона зірка і як це зрозуміти?» Лесь Белей, який писав про Закарпаття, пояснив: «Назва книги має виключно географічний характер. Крайня західна точка України – село Соломонове, а крайня східна – село Червона зірка. Між ними 1316 км і це є вся Україна.» Подолати таку немалу дистанцію за час презентації допомогли 14 із 25 авторів книги.

Відповідаючи на питання Леся про досвід пізнання областей і особливості написання частин книги, автори були багатомовні та дуже різні, але в одному було спільне – в поетичному ставленні до власних областей України.

Антону Санченко в роботі над книгою допомогло відсторонене сприйняття Херсонської області. Зараз він не постійно мешкає в Херсоні, тому бачить те, до чого звик читач, зовсім з іншого боку.

Антон Санченко

Володимир Панченко підкреслив, що в Кіровоградщині за легендою знаходиться географічний центр України, а в 20 сторіччі її територія взагалі була суцільним «політичним коктейлем» (щодо проживання важливих історичних постатей).

Володимир Панченко

Олена Степаненко закохалась в Чернігівщину, прогулюючи пари в інституті, а Люба Якимчук вирішила написати про Луганщину., щоб спростувати загальновідомий міф: нібито є мало що розказати про Луганську область.

Олена Степаненко   

                                 Люба Якимчук

Микола Леонович з Полтавщини мав за мету написати про відчуття роз’єднаності, бо загалом не існує єдиної ментальної України. Дмитро та Тарас Креміні оспівували Миколаївщину так, щоб у людей не виникало думки: «Миколаївська область знаходиться десь недалечко від Одеси, або у районі Херсону».

Микола Леонович    

     Тарас Кремінь

Київщину та її дві реальності представив Олександр Богаченко. Він розмежував населення області на дві групи: люди першої групи їздять електричками на заробітки в Київ, а другої – виїжджають на машинах із своїх котеджів.

Олександр Богаченко

Юлія Стахівська описує Житомирщину, як регіон трьох «К»: космос, Корольов та космонавтика, а Дмитро Антонюк називає Буковину найкльовішою та найвеселішою областю країни, бо там збережені карнавальні традиції.

Юлія Стахівська

Ростислав Семків намагався щось додати до новочасного епосу «Файне місто Тернопіль» та підкреслив унікальність Тернопільщини: область майже уніфікована, тобто 98% населення – україномовні українці та греко-католики.

Ростислав Семків

Юлія Джугастрянська вплітала давнину в попсові відомості про Вінниччину, а Володимир Лис вихвалявся найзеленішою та «найрічковішою» областю України – Буковиною.

Юлія Джугастрянська      

       Володимир Лис

На жаль, глядачам не пощастило познайомитися зі всіма авторами, тому варто назвати хоча б їх імена: Станіслав Федорчук (Донеччина), Леонід та Олександр Ушкалови (Харківщина), Валентин Терлецький (Запоріжжя), Вікторія Наріжна (Дніпропетровщина), Яна Дубинянська (Крим), Сергій П’ятаченко (Сумщина), Володимир Полторак (Одещина), Павло Нечитайло (Хмельниччина), Олена Захарченко (Рівненщина), Тарас Прохасько (Франківщина), Остап Сливинський (Львівщина).

Якщо виокремлювати кожну область з книги, то загалом можна було видавати 25 повноцінних книжок. Але основною ідеєю «Соломонової Червоної зірки» стало заохочення населення України пізнавати власну державу, подорожувати, захоплюватися нею. А також книга спонукає до об’єднання.

Читачі на прикладі книги мають прекрасну можливість впевнитися в заключній фразі Леся Белея: «В різноманітності – істина».

Фото і текст Олександри Єременко