Новини

Нині ніхто не сприйме слово «чат» за неологізм. ICQ, Jabber, Skype, Yahoo! Messenger, Gmail виконують функцію швидкого обміну текстовими повідомленнями в режимі реального часу. Інтернет переповнений чатами для дітей, для знайомств, чатами на сторінках ЗМІ тощо, а от «Чат із письменником» – це дітище Форуму видавців, зокрема журналіста й письменника Артема Захарченка. Захід вісім разів проходив у одній з львівських кав’ярень – і зовсім не віртуально. Юрій Андрухович, Дмитро Стус, Оксана Забужко, Василь Шкляр, Михайло Слабошпицький, Юка Гаврилова, Сергій Пантюк, Андрій Кокотюха зможуть це підтвердити.

Запитання лунали не тільки з аудиторії, а й озвучувалися із інтернет-порталу «Української правди». Неформальна атмосфера сприяла відвертості, багато- та влучнослівності.

Зокрема, Оксана Забужко зізналася, що закордоном їй найкраще пишеться:

«Якщо перегорнути «Музей» вкінець, то там цілий список мистецьких колоній, письменницьких притулків (в Україні, на жаль, таких немає), куди я періодично втікала на місяць-три з Батьківщини. Просто вийти з українського інформаційного поля і ув’язнитися у вежі зі слонової кості – такий собі монастирський спосіб життя на той час, поки ти пишеш. Є велика різниця між жити і писати. Для мене це два паралельні життя, їх дуже важко узгоджувати. І так, щоб «немножко попашим, попиши стихи», як писав класик соціалістичного реалізму, у мене ніколи не виходить. Всякі форми публічності для письменницької праці, котра є дуже замкнена, дуже інтравертна, деструктивні. А крім того, закордоном є ще фактор свободи. Я там ні за що не відповідаю. Якщо мені в чужій країні щось не подобається на побутовому чи національному рівні, мене це не дратує. Сприймаю це, як дитина сприймає світ дорослих. Коли ж вдома мене щось дратує, то я почуваю відповідальність, мене це спонукає до негайного втручання. Та енергія, яка мала би йти в текст, натомість іде в безпосереднє перетворення життя».

Також Оксана Забужко розповіла, що вже в жовтні вийде свіжа книга «Листування з Юрієм Шевельовим». «Це листи з дуже розлогими коментарями, мемуарні вставки, тексти, які обговорюються по ходу нашого спілкування, щоби відразу було видно якусь цілість. Це називається портретом доби очима двох її сучасників, представників найстаршого і наймолодшого поколінь. За великим рахунком, це історія своєрідної людської дружби, як писав мені сам Юрій Володимирович, «на правах дєдушки до онучки». Я думаю, що це буде цікаво не тільки літературознавцям, філологам чи історикам», – пояснює пані Оксана.

Чатився й Дмитро Стус, що розповів про зміни в журналі «Київська Русь», хвалився міжнародною активністю, та разом з тим зазначив, що гонорари авторам не виплачуються, починаючи з 4 чи 5 номера. Мова йшла і про улюблений тютюн, і про посаду, яку пан Дмитро зайняв у видавництві «Факт». Він пояснив, що ніякої посади в нього немає – його «попросили консультувати редакційну політику видавництва». «Співпрацюючи з «Фактом», ми видаємо Василя Стуса вже років сім, і видавництво мені не байдуже – я погодився. З того, що ми пропонували, ще нічого не втілено. За моїми розрахунками, 92-95% українських видавців – це банкроти, які або перебувають на межі, або у них немає вільних коштів. Але ж треба щось робити. «Факт», за великим рахунком, – це Оксана Забужко плюс проекти, пов’язані з ім’ям Василя Стуса. Зараз думаємо про запуск дитячої серії. А я – голова редакційної ради при видавництві «Факт», – поділився письменник.

Переважно з мережі надходили найбільш провокаційні питання політичного забарвлення. Зрозуміло, що митці цікавили аудиторію не тільки творами, а й позицією в суспільстві.

За словами Дмитра Стуса як члена гуманітарної ради, невдовзі Україна оцінить феномен суспільного телебачення та радіомовлення, остаточно завершений музей та юридично оформлений сквер Василя Стуса. Вже пізніше 22 вересня в інтерв’ю «Українській правді» пан Дмитро розкаже про намір «посадити дерево української культури в інтернеті»: «Я все ще маю надію, що вдасться запустити електронний проект, який би перевів у цифру всі українські твори, музику, кіно, фонди музеїв. Щоб будь-який мешканець України міг в Інтернеті знайти будь-що з нашої класичної спадщини».

Форум завершився, а питання до митців, до письменників з’являються. Якщо не варіант – шукати їх у соцмережах та настирливо додавати в «друзі», варто читати їхні книги: там, як правило, є всі відповіді.

Юрко Нечипоренко