Новини

Що може бути кращим за спільний креатив? А ще й якщо він має чудовий «книжковий» результат? Мова піде про цікаві закладки для книжок, виготовлені спеціально до студентського фотопроекту кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства. І про шлях від світлини до закладки, про студентське читання, а головне, про проект «Прочитай мене!» розкаже його натхненниця — викладач УАД Ольга Ренн.

— Як виникла ідея реалізувати фотопроект «Прочитай мене!» в Українській академії друкарства?
— Ця ідея, звичайно ж не нова, вона, що називається, носилася в повітрі. Надихалася я прекрасними читомівськими позами читання. І такого плану фотосесій, де люди фотографуються з книжками, насправді є немало. До слова, днями відбулася презентація ще одного уадівського проекту — книгознавчого часопису «Коло», де демонструвалась книжкова фотоінсталяція «Не сподівайтеся позбутися книги», фото до якої зробила Катрін Реда, професійний фотограф. Зрозуміло, що ідейно і художньо усе це цілком різні проекти, які об’єднує любов до книги і читання.

— Розкажіть, будь ласка, детальніше, про ідейне і художнє наповнення саме вашого проекту.
— У нас на світлинах читали не відомі люди, як на сайті «Читомо», а студенти-редактори, майбутні відомі люди (сміється), вони ж і фотографували. Основною метою була, можливо, не так мистецька складова, хоча і вона теж, а більше соціальна та інтеграційна. Насамперед, мені хотілося показати очі студентів, їхні обличчя, а також хотілося, щоб люди побачили ті книжки, які ось саме зараз, у цей час формують, надихають сучасного студента. Якщо спрощено, то первинною метою було пофоткати студентів УАД з їхніми улюбленими книжками.

Ну а другою важливою метою була інтеграція та комунікація. Ви ж зауважили, що назва проекту двозначна: заклик «прочитай мене» може «висловити» як книжка, так і будь-яка людина. Ніщо так не об’єднує, як спільний креатив, от я і вирішила його організувати. Бо мені часом здається, що студенти можуть вчитися 4—5 років разом і так і не пізнати одне одного. І не буду приховувати, мені самій хотілося з ними познайомитися саме через книжкові смаки і вподобання, у такий нестандартний спосіб поспілкуватися. І ще одне: мала якесь таке ідеалістичне бажання довести і показати, що молоді люди таки читають… Можливо, у такий спосіб зробити свій невеличкий внесок у популяризацію читання хоча б на рівні академії.

— Чи вдалося усі ці пункти реалізувати?
— Не думаю, що усе задумане реалізувалося на 100%. Не впевнена, що ми змогли показати галерею улюблених книжок студентів УАД. Часто студенти приносили на фотосесії книжки фотогенічні, які би гарно виглядали в кадрі, що, в принципі, теж важливо (сміється). Ну і на повноту цієї «галереї» не можемо претендувати, бо у проекті взяли участь далеко не всі студенти. Приховувати не буду, декому просто не було що показати, бо навіть у нашому середовищі людей книги є такі студенти, які книжок зовсім не читають… Але вони все ж у меншості. Проект вийшов дещо іншим, ніж я його уявляла на початку, але загалом я результатом задоволена.

— Хоча, як ви кажете, мистецька складова у проекті «Прочитай мене!» була не на першому місці, експозиційний простір організовано дуже оригінально. Невже не простіше було повісити фотографії на стіну?
— Звичайно ж, простіше. Це було перше, що спало на думку. І взагалі я мрію, щоб колись в УАД був величезний колаж з подібних фоток. В академії діє фотоклуб і є місце, де можна вивісити фотографії, але по-перше, там може експонуватись 20 робіт, не більше. Нас це не влаштовувало, бо хороших фотографій було відібрано значно більше. По-друге, звичайно ж, не хотілося асоціюватись із просто собі роботою фотоклубу УАД, хотілося підкреслити особливість проекту, і ми почали шукати якусь іншу стіну, але шкода було свіжопофарбовані стіни «псувати» цвяхами. Були ідеї підвішувати фото до стелі, але це не так вже й просто з технічного боку…

А тоді художник нашого експозиційного простору викладач УАД Ольга Михайлович придумала зробити фігури-артбуки з дизайнерського картону, куди ми вклеїли світлини і таким чином ще раз обіграли назву проекту «Прочитай мене!», адже щоб побачити фото, необхідно розгорнути артбук, можливо, заглянути у віконечко, іноді знайти фото, відгорнувши клапан або відкривши кишеньку. Крім того, ми дуже ретельно добирали кольори, щоб виставка в цілому виглядала естетично. Ця ситуація ще раз підтверджує, що іноді обмеження творчості надихають на нестандартні підходи і цікаві задуми. Врешті-решт, я задоволена, що вийшло саме так, бо таким чином наша виставка стала мобільною, рухомою, її можна показувати будь-де, можна кожного разу по-новому розставити картонні фігури.

— Наскільки я знаю, виставка вже показана не один раз.
— Так, ми робили експозицію двічі. Вперше презентували проект під час святкування 45-річчя кафедри видавничої справи та редагування УАД. Усе було дуже урочисто, окрім демонстрації фото-артбуків ще транслювалося слайд-шоу. Спеціально до цього дня було виготовлено афіші, своєрідні анотації проекту, закладки, а також блокноти — усі вони вийшли дуже стильними завдяки дизайну моєї колеги і подруги Галини Листвак. Хотілося справити враження і власне демонстрацією наших «артефактів», і через проекцію зображень на екрані, і через сувенірну продукцію.

А вдруге виставка експонувалась під час проведення в академії Всеукраїнської олімпіади та конкурсу робіт з видавничої справи і редагування, вдалося показати наш проект гостям з інших міст. Переможці олімпіади та конкурсу ще й повезли додому комплекти закладок серед своїх призів.

Надалі планую не тільки експонувати фотографії «Прочитай мене!» ще не один раз, але і продовжити роботу з цією ідеєю. Тільки це буде вже кардинально інша історія, інші ракурси та акценти.

Матеріал підготувала Тетяна Коняєва
Світлини Ірини Вовк, Галини Листвак, Олеся Кучерявого, Маргарити Пузій