Читомо > Видане > Жлобологія. Польові дослідження українського жлобства

Видане

Жлобологія. Польові дослідження українського жлобства

12.02.2014 0 Автор:

ЖЛОБОЛОГІЯ: Мистецько-культурологічний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. – К.: НАШ ФОРМАТ, 2013. – 384 с. – іл.

У бидла є особливість: воно – завжди не ти.
(Г.Л. Олді)

«Жлоб-арт» на сьогодні вже став своєрідною течією в сучасному мистецтві. До висвітлення проблеми жлобів і жлобства вдаються всі, кому не лінь: і музиканти, і художники, і скульптори, і фотографи, і письменники тощо. «Жлобологія» – це лише частина проекту, що покликана якнайглибше дослідити природу цього явища, підігнати його в наукові рамки і розширити дискусії серед читачів. Можна стверджувати, що ця робота поставила собі за мету теоретизувати всі попередні «жлоб-артні» надбання, простеживши джерела жлобізму і його вплив на сучасний український простір. Головна ціль – вивчення «жлоба» як такого.

Антін Мухарський, який є ініціатором цього проекту, з 2008-го року почав активно проводити художні виставки, присвячені вищезазначеній темі. І якщо все починалось із поодиноких художніх виставок, то на сьогодні арт-проект Мухарського доповнився круглими столами, дискусіями, мистецькими обговореннями. Вони були покликані показати й викрити іншу сторону сучасної України й українців, без прикрас, без замовчувань і приховувань. Утім, лише на думку Мухарського.

«Жлобологія» – це альманах, який вийшов у видавництві НАШ ФОРМАТ 2013-го року, він вміщує в себе понад 32 есеї. До проекту були залучені письменники й поети – Юрій Андрухович, Іздрик, Лесь Подерв’янський, Сергій Жадан, Юрій Винничук, Богдан Жолдак, Володимир Єшкілєв. Серед художників і фотографів брали участь Іван Семесюк, Андрій Єрмоленко, Віктор Марущенко, Олекса Манн, Сергій Коляда. Музиканти, мистецтвознавці, громадські та політичні діячі – загалом у змісті альманаху 32 автори. А отже, читача має зацікавити бодай одне ім’я з цього переліку. Щоправда, Оксана Забужко відмовилась від участі, назвавши проект антиукраїнським і провокаторським за духом. У провокативності Забужко таки мала рацію: про «Жлобологію» справді заговорили, дехто страшно обурився, хтось щиро захопився самою ідеєю.

Жлобологія. Антін Мухарський

Але чи здатна книга призвести до резонансу, до вибуху громадської думки? Автор грамотно підійшов до реалізації проекту й поширив його не лише в текстовому варіанті. Мухарський створив широке поле для розвитку «Жлоб-арту», залучивши «різнокаліберних» діячів: від митців до політиків. Разом з тим проводились різнопланові заходи, присвячені цій темі: круглі столи, обговорення, виставки. Презентація «Жлобології» у Львові на Форумі видавців походила на перформанс, родзинкою якого стали юнаки гопуватого вигляду, що сиділи в клітках. Такий підхід, здавалось би, найкраще може втілити мету Мухарського, тобто якомога глибше вивчення Жлоба, яке б увінчав «науковий трактат» у вигляді «Жлобології».

З одного боку, досліджувати різні грані соціуму – річ корисна й потрібна. Це спроба побачити цей соціум зі сторони, це аналіз і коригування недоліків. А якщо до цього всього ще й підійти з гумором – отримаємо дуже хороші результати. Та з іншого боку, тотальне висміювання таких соціальних явищ як неосвіченість, невихованість, грубість, моральне зубожіння і т. д. може перетворитися на абсолютне самоствердження і самовиправдання. Думка про те, що хтось є апріорно гіршим від тебе, – найкращий антидепресант.

Відтак чи не намагаються автори піднести себе над масою: «Я – Людина Розумна»? І що більше автор використав сторінок і знаків – то краще довів свою вищість? Обвинувачення, засудження, висміювання, історичні екскурси, філософські дефініції, містично-релігійні сентенції, ліричні відступи. На війні всі методи дієві. Але проти кого війна?

Книга, як і анонсувалось у передмові, не дає відповіді навіть на питання, хто такий «жлоб».  Не говорячи вже про класифікацію і структуризацію цього поняття, як було задумано ініціаторами проекту. Більшість авторів збігаються на тому, що «жлоб» – людина малоосвічена, малокультурна, маловихована. Це людина, в якій всього мало. Це людина, яка приїхала з села, яка неодмінно проживає в спальному районі (і неодмінно на Троєщині), носить спортивний костюм, дивитися телевізор, харчується у фаст-фудах. На цьому солідарність закінчується і починається тотальне протистояння думок та ідей.

Питання «Хто ж винен?» знову лишилось відкритим. І якщо говорити про історичні джерела походження такого явища як жлобство – постійно стикаємося з розбіжністю думок і доказів. Бо якщо Богдан Жолдак та Юрій Андрухович говорять про шкідливість релігії в цьому контексті, то Іздрик і Орест Лютий стверджують, що корінь зла полягає у впливі СРСР і Росії на український соціум.

Жлобологія. Антін Мухарський

Якщо Богдан Жолдак звинувачує у виникненні жлобства США, джинси і матеріалізм, то Олесь Доній демонізує суржик.

Якщо Дмитро Горбачов і Юрій Андрухович говорять про те, що  Європі все чисто, інтелігентно і начитано, то Віктор Марущенко на противагу розказує про німецьких «жлобів», які щодня п’ють пиво зі шнапсом, мають довге волосся, сережки у вухах, татуювання і, як правило, працюють на будівництві.

Якщо Володимир Бебешко стверджує, що Михайло Поплавський своїми концертами демонструє вміння і навички своїх студентів, то Олесь Доній, наприклад, постулює творчість українського бетмена як повний абсурд і апогей «жлобства».

Така неодностайність і полярність думок загострює тему й відкриває нові горизонти для дискутування, але в такому разі ми можемо отримати дискусію в її безкінечній парадигмі. Ми будемо мати суперечку заради суперечки, текст заради тексту, книгу заради книги.

І саме тому «Жлобологію» треба читати дозовано, оскільки це є концентратом думок та інформації. Отже, складається враження, що для багатьох цей проект став зайвим приводом поговорити, поміркувати, висловитись на болючі теми. Інколи не можна зрозуміти, чого людина хотіла насправді: обговорити грубість і неосвіченість, чи засудити дії президента Ющенка. Часто натикаємось на відверту невизначеність. Наприклад, Володимир Єшкілєв може водночас стверджувати, що жлобами є неосвічені люди з провінції, робітничий клас, але раптом починає виправдовуватись, бо будь-яка бабуся із села може бути інтелігентнішою, ніж окремо взятий професор. У такому випадку «мистецько-культурологічний проект» стає внутрішніми монологоми, одкровеннями, які не кожному будуть корисними й цікавими.

Жлобологія. Антін Мухарський

Золоті слова каже Дмитро Горбачов: «Жлобство – поняття відносне». На цій фразі треба було й закінчити. Як думку, так і книгу. Бо саме ця відносність і лежить у корені проблеми. Від Андруховича до Покальчука «жлоб» може ідентифікуватися як чи «рогуль», «гопник», «скнара», людина без смаку тощо. На наших очах він стає чимось містичним, чимось демонічним, брудним і чужим. «Жлобізм», за Олесем Донієм, стає хворобою, від якої потрібно робити щеплення. Для більшого ефекту лишилось тричі сплюнути й перехреститися.

Жлоб-арт, висміювання культури гопників та інші подібні речі дуже зручні й приємні від того, що мовець, як правило, не зараховує себе до лав «нижчого суспільства». І відтак він автоматично ставить себе вище, відтак самоцінність його розростається, відтак він виправдовує своє існування. Але таке суб’єктивне сортування людей – діло невдячне. Оскільки ми живемо у світі множинності інтерпретацій. І якщо сьогодні ти «високо-освічений / інтелектуальний», то немає гарантій, що завтра ти не перетворишся на «жлоба».

Але чи не мають говорити про «жлобів» ті, хто безпосередньо з ними стикався, хто виріс на вулиці, хто знає життя в усіх його проявах? І такі люди, які знають цю всю «кухню» зсередини, навряд будуть говорити про жлобів як про заразу, яку потрібно викоренити. І через це ти віриш Сергію Жадану, Лесю Подерв’янському, Андрію Кузьменку – вони аж ніяк не намагаються засудити чи якось там класифікувати. Подерв’янський, наприклад, говорить про те, що жлобство виникає тоді, коли людина опиняється в місці, не властивому для неї, робить речі, їй неблизькі за природою. Кузьменко вказує на те, що називати людей жлобами можуть тільки ті, хто мало контактує із соціумом. Сергій Жадан взагалі відкидає терміни «жлобство» і «жлоб», оскільки для позначення хамства, обмеженості тощо є слова точніші. А жлоба, за Жаданом, якщо десь і треба шукати – то, в першу чергу, в собі.

Альманах «Жлобологія»

Візуально книга викликає позитивні враження. Лаконічний дизайн: репродукція картини Івана Семесюка на чорному тлі, якісне поліграфічне виконання; кожен новий розділ починається не тільки новим автором, а й репродукцією картини чи фото учасників проекту.

  • цінителям «жлоб-арту»;
  • любителям полемік;
  • прихильникам Сергія Жадана і «Собак у космосі»;
  • історикам, культурологам, соціологам, які шукають Істину;
  • інтелектуалам із низькою самооцінкою;
  • Віктору Федоровичу, урядовцям, чиновникам і тітушкам.

  • Оксані Забужко;
  • людям без почуття гумору;
  • моралістам й американцям;
  • комуністам.
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe