Читомо > Тексти > Насім Талеб. «Чорний лебідь»

Тексти

Насім Талеб. «Чорний лебідь»

01.07.2017 0 Автор:

Насім Талеб. Чорний лебідь / переклад з англійської Миколи Климчука.  — К.: Наш Формат, 2017. — 392 с.

Цілком очевидно, що життя — це сумарний ефект небагатьох важливих потрясінь. Згадайте своє життя. Перерахуйте важливі події й технологічні винаходи, що припали на ваш вік, і порівняйте з колись напрогнозованим. Скільки їх «приїхало за розкладом»? Подивіться на особисте життя, згадайте, як вибирали професію, зустріли свою половинку, емігрували, стикнулися зі зрадою, несподівано розбагатіли або впали у злидні. Чи часто ці події відбувалися за планом? Малоймовірну подію, яка справляє колосальний ефект, колишній трейдер Насім Талеб влучно називав Чорним лебедем.

Публікуємо уривок із книжки, який люб’язно надало Читомо видавництво «Наш Формат».

 

Найкраща (найгірша) порада

Згадуючи всі ті «поради», що їх мені надавали за життя, я розумію, що тільки пара-трійка лишилися зі мною назавжди. Решта були порожніми словами, і я радий, що не дослухався. Здебільшого вони звучали так: «Міркуй зважено й покладайся на здоровий глузд».

Життя показало, що найважливіша з виданих мені порад ні к чорту не годилася. Але, хоч як це парадоксально, саме вона зіграла найбільшу роль, адже допомогла зануритися в динаміку Чорного лебедя. Це сталося лютневого вечора в коридорі будинку по Волнатстріт, 3400 у Філадельфії, де я тоді жив. Мені було двадцять два роки. Другокурсник Вортона порадив мені здобу ти «масштабовну» професію, тобто не ту, яка оплачується погодинно, а отже, ставить дохід у залежність від кількості праці. Це найпростіша класифікація професій, а звідси й типів невизначеності.

Як ця порада наштовхнула мене на думку про природу невизначеності? Певні професії — дантиста, консультанта, масажиста — неможливо масштабувати: за певний час можна обслужити тільки певну кількість клієнтів і пацієнтів, не більше. Якщо ви займаєтеся проституцією, то працюєте певну кількість годин і (зазвичай) отримуєте погодинну плату. Крім того, наскільки я розумію, для надання послуг потрібна ваша присутність. Якщо ви запускаєте модний ресторан, то максимум — заповните залу (ну, хіба що відкриєте франшизу).

Скільки б вам не платили в цих професіях, дохід підлягатиме силам гравітації. Дохід тут більше залежить від кількості зусиль, ніж від їхньої якості. Мало того, результати такої роботи цілком передбачувані: попри всякі можливі коливання за один день ніколи не заробиш більше, ніж за все життя. Іншими словами, Чорний лебідь не матиме влади над вашим доходом. Ви не виб’єтеся з івана в пана, якщо працюватимете податковим інспектором чи фахівцем з гриж (але й задніх теж будете пасти).
.

BS_mockup (1)

.
Та існують професії, де можна, якщо пощастить, додавати нулі до виробітку (і доходу), докладаючи незначні зусилля, а то й узагалі без зусиль. Я від природи ледар, вважав лінь своєю чеснотою і хотів звільнити якнайбільше часу для роздумів і читання, тож дуже швидко (і необдумано) зробив висновок. Я розмежував «людину-ідею», яка продає інтелектуальний продукт у формі ділової операції чи твору, і «людину-працю», яка продає свою працю.

«Людина-ідея» не мусить тяжко працювати, хіба що багато думати. Сто чи тисячу одиниць продукції ви даєте — сил іде однаково. У квант-трейдингу купити сто тисяч акцій не важче, ніж сто. Ті самі телефонні дзвінки, ті самі підрахунки, ті самі юридичні документи, та сама розумова робота, та сама перевірка правильності транзакції. Причому займатися цим можна, лежачи у ванній чи сидячи в альпійському барі. Ви натискаєте на кнопки, а не тягає те мішки! Ну, добре, з трейдингом я перегнув: працювати у ванній не вийде, але, якщо постаратися, вільного часу не бракуватиме.

Те саме стосується звукозаписів і кінофільмів: хай працюють звукорежисери й оператори, вас побачать і почують і без виходу на сцену. Так само й у письменників: завоювати одного читача чи сто мільйонів — зусилля одна кові. Джоан Роулінг, авторка книжок про Гарі Потера, не мусить писати кожну книжку знову, коли хтось захоче її прочитати. Інша річ — пекар: кожному новому покупцю треба спекти нову хлібину.

Отже, різниця між письменником і пекарем, біржовиком і лікарем, шахраєм і повією допомагає розібратися у світі професій. Ця різниця відмежовує професії, де можна суттєво збільшити дохід, не докладаючи додаткових зусиль, від професій, які потребують витрат енергії і часу (обидва ресурси обмежені); іншими словами, від тих, що підлягають законам гравітації.

На чотири кілограми пізніше

Дев’ятнадцятого липня 1987 року, через чотири роки після закінчення Вортонської школи (набравши відтоді чотири кілограми), я повертався з інвестбанку «Креді Свіс Ферст Бостон», що на Мангетені, додому на Верхній Іст-Сайд. Ішов я повільно, бо голова кипіла. Того дня я став свідком фінансового нокауту: найбільшого обвалу ринку в (сучасній) історії.

Ще болючішого тому, що припав він на часи, коли ми повірили в здатність економістів-пустодзвонів, озброєних шахрайськими рівняннями й «кривими нормального розподілу», убезпечити ринок від потрясінь, або як мінімум їх передбачити й стримати. Обвал навіть не був реакцією на якісь конкретні новини. Жодних ознак біди напередодні — припусти я щось подібне, мене назвали б божевільним. Це був типовий Чорний лебідь, але тоді я ще не придумав йому назви.
.

 На Парк-авеню я зустрів Деметрія, колегу по роботі. Щойно ми привіталися, як у розмову безцеремонно вклинилася якась стурбована жіночка: «Ей, ви часом не в курсі, що відбувається?». У людей довкола були ошелешені обличчя.

.
Перед тим я бачив, як кілька дорослих чоловіків тихо плакали в торго вому залі «Ферст Бостона». Я цілий день провів в епіцентрі подій: приголомшені люди метушилися, мов метелики у світлі фар. Коли я повернувся додому, подзвонив мій кузен Алексіс і сказав, що його сусід наклав на себе руки, вистрибнувши з вікна квартири. Картина була вже схожа не на масове божевілля, а на Ліван, лише в якомусь кривому дзеркалі: переживши і те і інше, я переконався, що фінансовий крах може деморалізувати більше, ніж війна (тільки подумайте: фінансові втрати й пов’язане з ними приниження можуть підштовхнути людину до самогубства; війна на таке не здатна).

Ця піррова перемога мене лякала: в інтелектуальному плані я переміг, але боявся, що моя правота знищить усю систему. Я не хотів бути аж настільки правим. Завжди пам’ятатиму покійного Джимі П., який спостерігав, як тане його капітал, і напівжартома благав ціну на екрані зупинитися. Але в той момент я усвідомив, що мені начхати на гроші.

Мене охопило дивне відчуття, нічого подібного я більше в житті не відчував: трубний глас просигналив мою правоту, ще й так гучно, що в мене аж кістки завібрували. Це було фізичне відчуття — суміш радості, гордості й жаху. Я почувався відомщеним. Але в якому сенсі?

На перших курсах Вортона я зацікавився точною, але незвичайною цариною: як робити вигідні ставки на рідкісні й несподівані події, які ховаються в платонівській складці й уважаються «неймовірними» з погляду «фахівців» платонізаторів. Нагадаю, що платонівська складка — це місце, де наші уявлення про реальність з нею розходяться, але ми про це ще не здогадуємося.

Я швидко опанував «кількісні фінансові методи» й став одночасно квант-аналітиком і трейдером. Квант-аналітик — це вчений-технолог, який проганяє фінансові (або соціально-економічні) дані через математичні моделі не визначеності й перевіряє комплексні фінансові інструменти. Правда, я був квант-аналітиком навпаки: вивчав вади й діапазони цих моделей і шукав платонівську складку, де вони перестають працювати.

Я також займався реальним трейдингом, а не просто балачками, що невластиво квантаналітикам, бо їм не дають ризикувати, адже їхнє завдання — аналіз, а не ухвалення рішень. Я цілком усвідомлював, що не здатен прогнозувати ринкові ціни, але й інші були не здатні, тільки не розуміли цього, або не усвідомлювали масштабів ризиків. Більшість трейдерів вихоплює монетки зпід паровоза, сильно ризикуючи потрапити під колеса, але при цьому сплять янгольським сном і нічого не підозрюють. Моя робота могла сподобатися лише тим, хто ненавидить ризик, бачить ризик і розуміє, що ні чорта не розуміє.
.

.
Між тим технічний багаж квант-аналітика (суміш прикладної математики, інженерії й статистики) на додачу до активної трейдерської практики виявився дуже корисним для людини, яка мріяла стати філософом. Поперше, коли кількадесят років займаєшся емпіричним аналізом великих масивів даних і на основі отриманих результатів ухвалюєш ризиковані рішення, то одразу помічаєш у структурі світу елементи, що їх не бачать зашорені й залякані «мислителі»-платоніфікатори. По-друге, навчаєшся мислити системно й дисципліновано і не грузнеш у деталях. Зрештою, доходиш висновку що і філософія історії, і епістемологія (філософія знання) невіддільні від емпірично го аналізу часoвих рядів даних, тобто послідовності чисел у часі; це ніби історичний документ, тільки з цифрами замість літер.

А на комп’ютері обробляти числа дуже легко. Аналіз історичних даних свідчить про те, що історія рухається вперед, а не назад, і що в реальності вона складніша, ніж на сторінках хроністів. Завдання епістемології, філософії історії і статистики — пізнати суть історичних подій, дослідити механізм, що їх породжує, і відділити закономірності від випадковостей і збігів. Усі вони апелюють до проблематики знання, але розташовуються, так би мовити, у різних корпусах однієї інстанції.

Формула незалежності

Тієї ночі, 19 жовтня 1987 року, я проспав дванадцять годин. Я не міг поділитися відчуттям тріумфу з друзями, які так чи інак постраждали від падіння ринку. У ті часи бонуси були куди менші нинішніх, але якби мій роботодавець «Ферст Бостон» і фінансова система загалом протрималися до кінця року, я отримав би свою крихту. Іноді життя підказує: «тепер пошли в дупу їхні гроші»; і смисл цього грубуватого вислову такий: тепер ти можеш жити, як вікторіанський джентльмен, не обтяжений потребою ходити на службу.

Це щось типу психологічної подушки: сума не настільки велика, щоб зробити вас розбещеним мажором, але достатня, щоб займатися, чим душа забажає, не переймаючись зарплатнею. Це захищає від розумової проституції й звільняє від зовнішнього тиску, будьякого тиску. (Незалежність — поняття відносне. Я й досі дивуюся, як часто астрономічні доходи перетворюють людей на лакеїв своїх клієнтів і роботодавців, бажання заробити ще більше пожирає їх і змушує запобігати). Цей фінансовий бонус, хай за мірками цеху й не дуже великий, вилікував мене від фінансових амбіцій.
.

Мені щоразу ставало соромно, коли я відволікався від учених занять заради матеріальних благ. Завважте, що фраза «ідіть у дупу» набуває особливого смаку, коли можеш сказати її до того, як покладеш телефонну трубку.

.
У ті части трейдери, втративши гроші, мали звичку трощити телефони. Хтось ламав крісла, столи чи щось подібне — аби шум стояв. Якось на чиказькій біржі один трейдер кинувся мене душити, його ледве відтягнули аж чотири охоронці. Його розлютило те, що я нібито заліз на «його територію». Хто ж добровільно полишить таке миле середовище? Поміняти його на обіди в обшарпаному університетському кафетерії? На компанію снобів, які обсмоктують кафедральні інтрижки? Та ні, дякую.

Я залишився (і лишаюсь) квантаналітиком і трейдером, але організував своє життя поіншому: працював по мінімуму, але інтенсивно (і з інтересом), зосереджувався лише на високотехнологічних аспектах, не ходив на «ділові зустрічі», уникав товари ства «успішних людей» і людей у краватках, які не читають книжок, і кожен четвертий рік присвячував заповненню прогалин у своїй науковій і філософській освіті. Щоб виносити цілісну концепцію, я мав стати фланером, професійним мислителем, сидіти у кав’ярнях, гуляти без повідця, прив’язаного до робочого столу і якоїнебудь установи, спати досхочу, читати запоєм і нікому нічого не пояснювати. Я шукав спокою, щоб крок за кроком збудувати на фундаменті ідеї про Чорного лебедя цілу філософську систему.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe