Читомо > Видане > «Гендерсон, повелитель дощу»: Африка й філософія

Видане

«Гендерсон, повелитель дощу»: Африка й філософія

08.05.2017 0 Автор:

Гендерсон, повелитель дощу. Сол Беллоу /

переклад з англійської Віктора Шовкуна. – Київ: Видавництво Жупанського, 2016. – 384 с.

 

«Гендерсон, повелитель дощу» — філософська, глибоко символічна притча Нобелівського лауреата Сола Беллоу, американського письменника єврейського походження, що досліджує екзистенційні питання. Ця книжка входить до сотні найкращих романів XX століття, вона надихала на створення пісень і навіть опер, їй присвячена серія культового серіалу «Секретні матеріали». Завдяки Видавництву Жупанського у 2016 році «Гендерсон…» заговорив українською, запрошуючи українського читача до метафізичної подорожі в пошуках себе.

.

Написаний у 1959 році, роман постає своєрідним міксом філософських міркувань і комічних пригод. Для самого Беллоу він став рубіконом, що розмежовує ранню прозу і «Герцога», який і приніс автору світову славу й Нобелівську премію на додачу. Тематично роман близький до інших творів Беллоу, адже зачіпає звичні для письменника питання: «Яка природа людини?», «Який сенс людського буття?».

Ретроспективна оповідь ведеться від імені головного героя — американського мільйонера Юджіна Гендерсона, якому так знавісніло життя, дружини (колишня і чинна) та навіть улюблена свиняча ферма, що він вирушає в мандри до Африки. Цікаво, що Гендерсон — перший для Беллоу протагоніст-неєврей. Розмиваючи контури власної ідентичності, письменник надає образу Юджіна універсального значення.

Читайте також: Читомо читає: антологія Каїсе-Дра, Дал, Алексієвич, Биков

Неповороткий підстаркуватий Юджін Гендерсон тероризує всіх знайомців і рідню через набридливий внутрішній голос, який ні на мить не змовкає у його голові: «Я хочу, хочу, хочу!». Саме тому чоловік і вирушає до Африки — у символічному сенсі, до будь-чого небаченого, незвіданого і невідомого — щоб таки збагнути, чого прагне той голос, і досягнути гармонії зі світом. Блукаючи чорним континентом зі своїм провідником Ромілаю, Гендерсон спершу потрапляє до миролюбного племені арнюїв, з якого тікає з ганьбою, завдавши мешканцям непоправної шкоди. Потім він приходить до войовничих, диких варірі, де знайомиться з високоосвіченим та іронічним царем Дафу, з яким і провадить довгі, плідні розмови. А тоді через підступ нового друга стає Повелителем дощу, другою за поважністю людиною в племені.

Філософські дискусії між Гендерсоном та аборигенами, а також всередині його власної голови є новими елементами для творчості Беллоу, і особливо яскраво вони розкриються в наступному романі митця — «Герцог» 1964 року. На відміну від ранніх творів, «Гендерсону…» притаманно менше дії та більше ідей. Крім того, письменник послуговується новим для себе інструментом — поєднанням реальних і вигаданих антуражів.

 

bellou

Дискусії Гендерсона й царя Дафу подібні до сократичних діалогів, з яких зринають не сентенції мудрого грека, а ідеї американських романтиків дев’ятнадцятого століття: Водсворта, Емерсона, Торо й Вітмена. Окрім того, Гендерсон осягає різницю між ставанням і буттям як наріжними каменями людського існування — різницю, імовірно, запозичену в Платона. Беллоу утверджує свободу особистості, вільної обирати, а також трішки наївну віру, що людина може стати кращою.

Гендерсон здобуває мудрість, бо навчився вбирати в себе повноту миті, що з’єднує потоки життя і смерті, екстазу й заціпеніння. Цар Дафу знайомить Гендерсона зі своєю левицею Атті, змушуючи американця уподібнюватися дикій тварині. Приймаючи звірину сутність левиці, чоловік осягає межі та безмежжя людської боротьби, щоб, обміркувавши ідеалізм Дафу, прийти до екзистенційного висновку: справжній рай можливий тільки на землі.

Читайте також: Головна брама до Африки

Окрім філософських смислів, роман рясніє й літературними інтертекстами. Головний персонаж втілив у собі парадигми ключових для західного світу культурних архетипів. Багатий, стомлений від світу Юджін Гендерсон, подібно до міфічного героя, прагне уникнути тягаря профанного світу й тікає в незвідані краї — як Ізмаїл у «Мобі Діку». На подорожі його штовхає марність, беззмістовність і хаотичність буття. Як Одіссей, він вирушає в мандри, щоб повернутися додому. Неначе благородний Дон Кіхот, стає він на герць із жабами, що заполонили ставок доброго племені арнюїв, — і подібно до лицаря сумного образу, зазнає нищівної поразки в боротьбі за добро.

До всього ж, «Гендерсон, повелитель дощу» — найкомічніший твір з усього доробку письменника. Незграбний, непропорційно великий, товстий і некрасивий Гендерсон — з породи титанів. Чи то пак раблезіанських королів-велетнів, яким притаманні широта душі й шаленство.

 

purpulline

 

Гнів і божевільні поривання, наївність і погані зуби, вічно замурзана дружина й купа дітлахів

 

purpulline

 

Всі ці атрибути Юджінової самоідентичності якось зовсім непомітно починають викликати симпатію і співчуття, адже за фасадом ексцентричного багатія ховається віковічне «Бути чи не бути», яке вряди-годи зринає у свідомості кожного. Комічні аспекти також доволі раблезіанські — більшість із них витримано в стилістиці трішки грубуватого тілесного гумору. Крім того, сама лишень сюжетна арка боротьби з жабами вартує прочитання книжки. В якому ще настільки глибокому тексті трапиться сцена підривання ставку з жабами? Усміх викликає і доля царів у племені варірі: щойно ті стають не в змозі задовольнити шістдесятьох дружин, як приходить «начальник поліції» і вбиває «слабких» повелителів.

Читайте також: Багатокультурність у межах однієї країни Африки вражає

Генрі Міллер казав: «Я можу тільки мріяти, щоб так писати». Стилістика «Гендерсона» — плавна і м’яка. Медитативний ритм оповіді заворожує, занурюючи читача в умовно африканський світ, виписаний письменницькою уявою. Ця книжка належить до тих історій, які тримають інтерес до себе не так фабульним компонентом, як ідейним. Хоча й сюжет також не пасе задніх. Попри класичну опозицію топосів галасливого західного світу й таємничої Африки, наратив є вищою мірою небуденним. Можливо, через те, що зовнішній світ — лише тло, а справжня драма розгортається в душі людини.

Про українське видання хочеться сказати, що Видавництво Жупанського тримає свою високу планку. Видання дуже приємне. Якісний переклад доповнюється чудовою поліграфією. А деякі перекладацькі рішення взагалі хочеться виписати в окремий нотатник. Жодних сумнівів: книжка знайде свого читача.
.

napys1

  • Спраглим за якісною, багатошаровою літературою.
  • Поціновувачам філософських пригод.

napys2

  • Тим, хто не хоче копирсатися в символах і підтекстах.
  • Любителям пригодницької літератури про Африку.

 

Автори: Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук

 

Чільне зображення: blog.conceptstore.co.uk

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe