Інтерв’ю

«Книжка про читання» Юстини Соболевської, що уже встигла отримати спеціальну відзнаку від Форуму видавців-2014, розповідає про один із наймиліших для «Читомо» процесів. Де читати? Як читати? Паперову книжку чи е-бук? Зрозуміло, що єдине питання, яке Соболевська собі не ставить, це «Навіщо читати?», бо читання – це її робота, її дозвілля, її життя. Саме тому було дуже цікаво «намалювати» портрет професійної читачки, Юстини Соболевської.

– Яким читачем ви були у дитинстві?
– Книжки з дитинства дуже міцно засіли у моїй пам’яті. Зараз на фейсбуці є той гарний флешмоб про 10 найголовніших книжок, то якщо говорити про мене, найбільше книжок, що мене сформували – саме з дитинства. Якісь речі для мене були справжнім пережиттям, як-от, книжка Френсіс Бернет «Маленька принцеса», де дівчинка втрачає батьків, книжка про сирітство…

Коли я була маленькою – читанню віддавала всю себе, читала не лише головою, читала усім своїм єством. Ще з дитинства чомусь по-особливому пригадується читання під час хвороби, коли книжка відволікає, допомагає.

А зараз я свої дитячі книжки читаю своїм дітям (синам Юстини 11 і 3,5 років). Дістала цілу коробку своїх старих книжок, там були і Муммі-тролі Туве Янсон, і книжечки Едіт Несбіт, і дуже багато польських авторів, які навіть у Польщі вже не є популярними.

Про деякі книжки я пам’ятала лише емоції і дуже хотіла сама пригадати, за що я їх любила в дитинстві. Насправді я не знала, чи мій син прийме ці книжки і дуже тішилась, що вони йому припали до душі. Мій менший син зараз більше любить айпад, але бачить, що старшому подобаються книжки і теж просить почитати йому щось вголос.

– А який ви читач дорослий? Зрозуміло, що професійний, але яким є ваше «фізичне читання», про яке ви так багато пишете? Ось я знаю, що ви любите робити книжкам dog’s ears, «собачі вушка»…
.
– Ніхто не любить, коли загинають книжкові сторінки! Особливо мій чоловік, він це просто ненавидить, але, на щастя, маємо окремі бібліотеки. Та якби я загнула «ріжки» у його книжці, чи в бібліотечній… було би дуже погано.

Але, загинаючи сторінки, я можу швидко пригадати, що такого важливого було для мене на тій сторінці. Взагалі, знаєте, є два типи читачів – одні такі акуратисти, що надмірно шанують книжку, вважають, що книжки живуть довше, ніж людини і що «псувати» їх не можна. Я ж належу до другого типу – це читачі, які підкреслюють олівцем, а навіть і ручкою, іноді я можу і вирвати сторінку (не знаю тільки, чи можна про це розповідати (сміється), але найчастіше я загинаю «роги».

І загалом, я люблю книжки «після читача», бачила бібліотечні книжки, де хтось цілі сторінки перекреслив (не знаю, для чого, але цікаво це собі відтворювати – чому той читач так зробив). Або ж коли позичаю в когось книжку, чи беру книжку мого тата, а там є система своїх знаків – підкреслення, знаки оклику, якісь кружечки – для мене це завжди значно цікавіше, ніж просто книжка.

У зв’язку з цим мені згадалось, як я колись писала про те, як люди читають у в’язниці. Погодьтеся, що ув’язнення – це дуже зручний час для читання книжок. То власне в’язні дуже любили книжки, які перед ними хтось читав і навіть просили, щоб книжки були вживаними, з певними ознаками, з присвятами, навіть плямами – такий дуже своєрідний і цікавий зв’язок зі світом.

– Які ще звички читання вам притаманні?
.
–  Часто читаю перед сном і засинаю під книжку, але дуже-дуже люблю читати під час їжі. Як я була малою – то була одна з моїх найбільших приємностей – читати саме під час їжі і, до речі, мала спеціальні книжки для обіду. Зараз у нас так само відбувається із сином: книжка «Пан Плямка і його кіт» уже вся в плямах, на ній багато наших обідів. Але ж це теж історія читання. Є така байка, чи то анекдот, що один лорд завжди сідав до столу з книжкою, бо коли закінчується одна приємність, має одразу початись друга. Можна сказати, що я роблю, як той лорд (сміється).

Ще таке спостерегла за собою і за багатьма іншими, що електронна книжка читається швидше і, звичайно, вона у мене є, я користуюсь ебуком часто, але паперова залишається в пам’яті довше, будує нашу особисту тожсамість.
.

.
– Ви читаєте і під час роботи, і у вільний час, що ви прочитали ось щойно?

–  Цієї ночі я нарешті дочитала найсвіжішу книжку «Схід» Анджея Стасюка. Цікаво, що я мусила приїхати до Львова, залишитись у квартирі, де колись жив Іван Франко (а саме у цій квартирі Юстина мешкала під час Форуму видавців), щоб нарешті дочитати цю книжку, власне зануритись у неї.

Якщо ж сказати про українських авторів, то з останніх я читала Оксану Забужко «Музей покинутих секретів», якій ми присудили Ангелуса, а також Андрія Любку, Олександра Ірванця.

Особливість моєї роботи у тому, що я читаю дуже багато і часом є потреба прочитати дуже швидко, тому загалом спостерігаю те, що враження про книжки стираються і я не про всі пам’ятаю.
.

– Що ви найбільше любите у своїй роботі?
.
– Те, що можна сісти до фотелю, відділитися від світу і зануритись у книжку. Хоча помічаю, що це стає дедалі складніше і через родинні справи, дітей, фейсбук, телефон, тисячі справ. Таке розпорошення між усім тим перешкоджає повністю віддатись читанню.

– Чи легко писалась книжка про читання?
.
– Так! Я направду буває мучуся, коли пишу статті, рецензії. Але ця книжка про приємність, у ній лише самі приємності. Напевно, тому і писалося якось так дуже гладко, я аж сама дивувалася. Вже думаю про продовження, другу частину, бо ж тема ця є невичерпною. Після виходу книжки у Польщі я отримала багато листів від читачів, і вони мені написали багато історій свого читання. Та й, наприклад, я не написала про шкідливість читання. Мені читання зіпсувало зір, у мене мінус 9 (сміється). Або пам’ятаєте, як в «Дон Кіхоті» Сервантеса – «він мало спав, багато читав, в нього почав всихатись мозок».

– Хто є вашим читачем? Очевидно, що отримавши усі ті читацькі листи, ви його вже добре уявляєте.
.
–  Моя книжка для тих, хто любить читати і не уявляє без книжок свого життя. У польській версії є ще підзаголовок «решту допиши сам» (таке звертання до читача), тому я дуже хочу, щоб читачі створили власні історії читання. Ми звикли, що книжка – це те, що є у ній всередині, натомість мені б хотілося, щоб читачі зробили для себе свій приватний список місць, обставин, часу для читання, адже читання має свою «фізичну форму». Мені подобається збирати фізичні історії читання, коли з книжками пов’язуються живі історії та люди.

ЧИТАЙТЕ УРИВОК з дослідження польського літературного критика Юстини Соболевської «Книжка про читання». 

Окрім того, можливо,  вас зацікавлять думки Соболевської щодо літературної критики