Читомо > Інтерв’ю > Почати нішевий книжковий проект із Сашею Сметаненко

Інтерв’ю

Почати нішевий книжковий проект із Сашею Сметаненко

20.03.2015 0 Автор:

Хочемо познайомити вас із людиною, яку ви, вірогідно, уже позаочі знаєте – по старій пам’яті книгарні-кав’ярні «Бабуїн», за асортиментом книжок в «Хармсі» чи на «Дачі Булгакова» в Бучі, добором дитліту в «Цукровому когутику», «31 в 1» або «Живими читаннями» на радіо «Аристократи», – і це лише з найвідоміших. Завдяки книжковому товарознавцю, культур-треґеру, координатору проектів Саші Сметаненко, малий культурний бізнес не стоїть на місці, а книги з’являються там, де їм і місце. Читомо вирішило дізнатися, де ж воно є, що заважає комерціалізувати маленькі книжкові ініціативи, і які ніші заповнює російська книга.

– Сашо, ти доклала руку до багатьох хороших книжкових справ. А потрапила в цю тему випадково?

– За освітою я бакалавр у сфері «Фінанси та кредит», і хоча за спеціальністю я ніколи не працювала, про цей вибір зовсім не шкодую – у житті це мені дуже знадобилося. Наприклад, без розуміння певних фінансових процесів ти не можеш здійснювати нормальний менеджмент проекту. Дуже важливо розуміти, звідки беруться гроші. На останніх курсах я рідко з’являлася в інституті, бо вже була адміністратором двох магазинів одягу Sister’s. Коли до нас приходили нові люди, ми конкретизували якийсь напрямок їхньої роботи і навчали з ним працювати. Якось до нас прийшла працювати дівчина, яка мала займатися напрямком «книги», тоді ми й почали думати, як це найкраще зробити. Почали з невеличких добірок книг. А після того, як я звільнилася, мене порекомендували бук-кіпером у «Бабуїн» (що на вул. Комінтерну), де я потім абсолютно випадково стала арт-директором – потрапила під руку. Запитали: «Що ти вмієш?», я відповіла: «А що треба?»…

– Чому «Бабуїн» закрився?

– В Києві, на жаль, немає культури тривалої співпраці з орендодавцями. Тому у важкий період не вдалося домовитися про ціну за оренду. Літо тут для більшості – непростий сезон.

– Які проекти були після «Бабуїну»?

– Потім трапилось так, що Наталія Живаго, засновниця «Культурного проекту», шукала людину, яка б займалася книгарнею «Цукровий когутик» в Академії «А+», це й був мій наступний проект. А потім відкрили «Хармс», де мені запропонували вести книжковий напрямок і добирати правильні книги для цього місця.

sasha1

фото Часопис

– Тобто ти ставиш проект на ноги, а потім його залишаєш, в пошуках чогось нового?

– Чому ж? Ні. Наприклад, із «Цукровим когутиком» я працюю й досі. Моя посада, як я нещодавно усвідомила, називається «товарознавець», мій товар – це книги, але насправді все трошки глибше. Я працюю з невеличкими проектами, розрахованими на вузьку аудиторію. Мені не було б цікаво працювати з великими обсягами: можу довго вишуковувати одну книжку, це ж насправді дуже творчий процес. Мене більше цікавить концептуальний підхід.

– Але коли ти добираєш книги, то не можеш ігнорувати комерційну складову. Книга має бути не просто класна й концептуальна, але й продаватися. Бо інакше як комерціалізувати проект?

– Є певні показники, від яких нікуди не дітися: не лише фінансові, але й маркетингові, тому починаєш думати, наприклад, над тим, який потік клієнтів книгарні. Якщо це дитячий магазин, то які вікові групи мають бути представлені, чи потрібен вам сегмент, припустімо, книг для діток 0-3 років, чи ні; скільки книжок повинно бути у кожному сегменті; скільки має бути полиць залежно від метражу магазину. Починаються розрахунки. Так. Спершу – рахуємо, а потім робимо. Потрібно розуміти, скільки коштує 1 кв.м, які твої постійні витрати, скільки з метра потрібно продавати книжок. Це дуже масштабна робота.

Якщо говорити про контент, то тут доводиться балансувати, бо треба і різні напрямки представити, і щоби твій клієнт не був у мінусі. Звісно, я пояснюю вибір кожної книжки. При цьому серед асортименту мають бути й іміджеві речі, які можуть довго лежати на полицях і не продаватися, але вони повинні бути – тому що це круто. Часто я обираю ті книжки, які й сама хотіла б купити.

Та на цьому все не закінчується, для маленької крамнички постійно доводиться шукати додаткові методи генерації прибутку: нові категорії товарів, що рухаються швидше ніж книги, товари що створюють атмосферу. Сам простір також може бути товаром: тоді додатковий прибуток формують події, що в цьому просторі відбуваються. Все це взаємопов’язані речі, які складають комплекс = концепцію.

– А які видання сьогодні є іміджевими для дитячої крамниці та інтелектуальної книгарні-кав’ярні?

– Для мене іміджеві речі – це найчастіше книги про арт, які гортаєш заради задоволення частіше, ніж купуєш. Унікальні книги-артефакти, які можуть здаватися дивними у вжитку. Книги, що коштують понад 500 – 700 грн. Для дитячих книг так само. Чи книги зовсім маленьких видавництв, які не можуть бути презентовані у мережевих магазинах. Цікавий самвидав (наприклад, фотозіни), рідкісні періодичні видання. Для мене прикладом іміджевої книги-артефакту, яка видавались у нас, можна назвати Codex Seraphinianus (Laurus).

– Наскільки реально такі книги продати?

– Знаєш, бувають навіть не так дорогі, як дуже дивні книги (незвичний стиль ілюстрування чи тема видання) – але так, я можу їх продавати. Я люблю спілкуватися з аудиторією, мені потрібен обмін інформацією. Є декілька способів прийняття рішень: наприклад, ти дивишся на цифри і ведеш аналітику продажів, або ж отримуєш відгуки людей. Правда десь посередині. Але існує певна межа між формуванням смаків споживача та просто задоволенням попиту. Тут немає однозначної відповіді, що обрати – треба балансувати.

Для мене цікавою з цієї точки зору є «Дача Булгакова» в Бучі, я намагаюсь її зрозуміти: люди приходять туди й запитують дуже різні книги, хтось просить Стівена Кінга, а хтось – доктора Коморовського. І це – необхідність цього міста, тут є різні категорії читачів. А в самій Бучі, окрім «Дачі», є лише один книжковий намет, книгарень там нема. Люди, які приходять до нашого магазину, вже орієнтуються на книжки, які їм пропонували раніше. Тоді я стишую свого естета, і виконую ці замовлення.

sasha22

фото Deineko-Kazmiruk Daryna

– По-твоєму, таких читачів можна виховувати?

– «Можно, если осторожно». Тільки потрібно бути готовим до того, що на це потрібно витратити час і бути терплячим. Я вірю в те, що аудиторію для певного продукту чи ідеї можна створити, виростити, через поступову комунікацію. Головне мати передчуття, вміння передбачити, що такий внутрішній запит в аудиторії виникне. Найкращі продукти завжди випереджають запити своїх користувачів. Ще мені дуже подобається концепція виховання аудиторії через покоління, коли дітям до вподоби те що й батькам раніше (це і читання стосується), але про таке можна тільки мріяти. Поки що випадки існування хороших книжкових крамниць з хоча б десятилітніми історіями поодинокі. Але то був не той час і не те культурне підґрунтя. Створювати щось потрібно на десятиліття.

– Що зараз має найбільший попит? Ти ж слідкуєш за долею обраних тобою книг? Були сплески неочікуваного попиту?

– Я, певне, нічого особливого нового тут не скажу. Цікаво було з книгою ІЗМИ (про сучасне мистецтво) видавництва AdMаrginem – розкупили дуже швидко, за день. Та це й не дивно, збірники, що орієнтують тебе в сучасному мистецтві доступною мовою, завжди мали попит. Цікаво, що «Видавництво Старого Лева», у рецензії на книгу «Як розмовляти з дітьми про мистецтво?» одну з глав починає з того, як розмовляти з дитиною про мистецтво без усіляких «-ізмів».
Цікавий випадок був у «Хармсі» з книгою GRACE. Сарафанне радіо. Ми продали 10 примірників поціновувачам, хоча книга буда напрочуд дорога. Потім довгий час її ніхто не купував.

– І в «Бабуїні», і в «Хармсі», наскільки я пам’ятаю, переважали російські видання. Розкажи, чого бракує на нашому ринку, що найчастіше завозиться з Росії?

– Я зараз наповнюю простір «31 в 1», де є невелика зона, відведена під книжковий магазин. Там представлені в основному книги, пов’язані з культурним менеджментом, і все це – книги саме російських видавництв – наприклад, AdMarginem і Strelka Press, жодна з них не перекладена українською. Окрім цього, бракує сегменту нон-фікшн загалом, бізнес літератури, мемуарів, книг про подорожі, хоча якісь зрушення останнім часом є.

– Багато книгарень, з якими ти працюєш, не є самостійними одиницями. А більшість сьогодні змушена до когось підселитися. Це популярний формат роботи у світі, чи це поширене явище в не надто хороших економічних умовах ?

– Це нормальне явище у світі (у кожному музеї, наприклад), а в наших широтах це просто зручно, і насправді дуже логічно. Це така собі позиці win-win, для магазину – трафік, для відвідувачів – added value простору. Сама недавно так купила декілька книг поки очікувала на зустріч. Має ж культурна людина чимось себе зайняти)))

sasha3

фото Bartleby & company

– Слухай, повсюди стільки хороших ідей, але у сфері культури вони чомусь рідко фінансово виправдані. По-твоєму, чому так? Нам так складно монетизувати культурний продукт, через те, що ми спершу робимо, а потім рахуємо?

– Причин дуже багато. Мало вчать на практиці. Усі знають теорію, але не втілюють її. Іноді навіть ті, хто створює певний проект, не намагаються критично його осмислити і задати собі більш глибокі питання. Неправильно робити щось, заради того, щоб щось робити. Потрібно хоча б 5 разів задати собі питання «Чому?», щоб виявити справжню причину явища, з яким хочеш взаємодіяти.

Мало уваги загалом до інших подібних проектів. Мало відкритості і взаємодії проектів на межі. Навіть якщо немає сили зробити щось своє, то принаймні потрібно спочатку навчитись пристойно копіювати чуже, поки не вдасться зрозуміти основні принципи роботи. Можна створювати культурні проекти, що не приноситимуть прибутку, але і такі мають бути, і це треба планувати. В такому разі варто розуміти, що генерує проект на загал (який «вихлоп?»)

Важливо все робити якісно, займатися тім-білдінгом. Часто у людей бракує логіки побудови речей, а до того ж, часто люди плутають ціль з мотивацією. Але не можна говорити, що в нас немає успішних ініціатив, що приносять прибуток. Коли запускаєш проект, потрібно чітко зрозуміти його внутрішню структуру: спочатку уявити, яким він має бути, а потім максимально прописати всі параметри, і при цьому – з різними похибками, одразу в трьох варіантах. Коли ти все так продумуєш, ти вже починаєш втілювати цей проект, притягувати його до реальності своєю візією. Він вже створений у твоїй уяві. Але також важливо не пропустити момент старту. Крок між виникненням ідеї і початком її втілення має бути максимально коротким, бо можна розсіяти ментальну енергію, яку ви здобули на етапі задуму.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe