Читомо > Інтерв’ю > Михайло Погарський: «Книга художника — це, як правило, інструмент для художнього жесту»

Інтерв’ю

Михайло Погарський: «Книга художника — це, як правило, інструмент для художнього жесту»

20.12.2011 1 Автор:

Людина-універсал — художник, літератор, науковець, організатор і куратор щорічної виставки-ярмарку «Книга художника», головний редактор альманаху «Треугольное колесо» — Михайло Погарський розповідає про свої творчі зацікавлення, виставкову та видавничу діяльність, нові проекти і тенденції світового артринку. А ще аналізує, філософує і називає книгу художника з великої літери — Книгою.

— Коли Ви почали займатися книгою художника, до Вас в Росії це вже хтось робив?

Я почав займатися книгою художника на початку 90-х років. У цей час в Росії було двоє визнаних лідерів у цьому напрямку: Михайло Карасик в Петербурзі і Леонід Тишков у Москві. Власне, Леонід Тишков і познайомив мене з цим рухом. Згодом він трохи віддалився від роботи з «Книгою художника» і зосередився на власних проектах. Але, безумовно, в історії російської книги художника він займає одне з центральних місць.

— Скільки книг Ви вже створили? З чого починали і чим поки закінчили?

Точними підрахунками я ніколи не займався. Але думаю, близько двох сотень. Починав я, в основному, з книг-об’єктів, які могли експонуватися не тільки у виставкових залах, а й на пленері. Однією з перших книг був «Стихияиветер» — такий восьмигранник розміром метр на метр, в кожному секторі якого були написані вірші, зациклені за принципом вінка сонетів. І читати цю кругову поему можна було з будь-якого місця, а зверху ширяв флюгер-дирижабль, який за волею вітру вказував початок прочитання.

«Стихияиветер», книга-об’єкт, 1996 рік

Я створював найрізноманітніші книги: від мініатюр розміром 1х1 см, захованих в футлярчики зі шкаралупи волоського горіха, до гігантських книжок-інсталяцій. Наприклад «Птаха-трійка», присвячена Гоголю і встановлена в Тоскані, була заввишки понад 5 метрів, а розмір книги «Бузкові шахи», яку я робив у музеї Блока, був 12х12 метрів. 

 «Пальне навігаторів», книга-процедура, 1997 рік

«Бузкові шахи», спільно з Гюнель Юран, мега-книга, 2006 рік

Серед останніх книг, які я виготовив — «Бібліотека будівельника», показана на Московській бієнале. Це були книги на совкових лопатах, на цеглі, на бляшаному відрі, на дошках. Бібліотека розмістилася в будівельному вагончику в парку Південного Бутова, і мені було дуже радісно спостерігати, що ці книги читали не лише знавці та цінителі, а й охоронці, діти (причому вголос і з обговоренням), бабусі поважного віку, молодь в панківському одязі. Зрозуміло, ця бібліотека була свого роду грою, але (і тут я повністю згоден з Йоганом Гейзінгою) вся поезія, безумовно, вийшла з гри.

Крім того, я почав велику інтернаціональну програму «12+12», в якій планую задіяти по 12 художників з 12 країн. На сьогодні вже зроблено чотири проекти: «Життя і смерть» (Росія/Італія), «Діти моря» (Росія/Англія), «Майбутнє паперу» (Росія/Україна) та «Музика книги» (Росія/Німеччина-Австрія). І оскільки я сам вибираю цікаві для мене теми, то цілком природно, що в кожному з проектів я беру участь не лише як куратор, але і як художник.

Для 7-ї виставки-ярмарку в ЦДХ (Центральному будинку художника) готую зараз «Банку ідей». Це буде трилітрова банка з сірниковими коробками, в кожній з яких зберігається своя геніальна ідея. І достатньо буде чиркнути сірником, щоб ідея розгорілася:)

Для трієнале у Вільнюсі готую книгу про Любов.

Я майже завжди роблю кілька книг одночасно.

«Виворіт натхнення», спільно з Ольгою Хан та Андрієм Суздалєвим, 2000 рік

Створення книги — процес тривалий. Сам образ книги складається, як правило, миттєво, а потім опрацювання деталей і виготовлення може тривати кілька місяців. Ось, наприклад, цього літа я робив книгу для італійської виставки «Щоденник художника». Це була «Книга світанків» — щоранку я вставав зі сходом сонця, фотографував висхідний сонячний диск, писав короткий ранковий двовірш, і розміщував все це на майбутній фотографії. Крім того, мені були потрібні газети поточного дня, як підкладка під фотографію, і я щодня ходив у кіоск і вибирав потрібну мені газету, виходячи з візуальної фактури.

— Ви — приклад успішного поєднання літератора, художника, видавця, дослідника. Чи можна вважати Вас «зразковим автором» книги художника? І чи повинен художник книги обов’язково бути таким універсалом?

На мій погляд, я далеко не «зразковий автор» книги художника, а швидше, порушник і «розширювач» кордонів. За зразок, напевно, краще взяти Михайла Карасика — людину, яка присвятила цьому напрямку все своє життя. У моїй долі книга художника відіграє дуже важливу роль, але не менш цікаві для мене ленд-арт, література і поезія у своїй класичній формі, фотографія. Якщо говорити про універсалізм, то книга художника, безумовно, притягує різнобічних людей, оскільки має унікальні можливості комплексного висловлювання. Проте кожен вибирає в ній свою власну нішу: Ігор Йогансон, будучи скульптором, буквально вирубує свої книги сокирою або ліпить їх із гіпсу, Андрій Суздалєв, який займається переважно медійним мистецтвом, практично в усі книги включає додаткову відео- або аудіоскладову, Віктор Гоппе один із небагатьох, хто оформлює в книзі художника сучасних поетів. Родіон Чернієвський створює книги-трансформери, Віктор Лукін робить книги-рельєфи, прорізаючи кожну сторінку…

І ще тут варто зробити одну важливу ремарку: під художником книги ми все-таки розуміємо книжкового ілюстратора, а от для тих, хто займається книгою художника, сталого терміну поки не існує. Мені, наприклад, подобається майстер книги художника, але в побут цей вислів поки не ввійшов. Між художником книги і майстром книги художника існує принципова різниця. Художник книги завжди почасти ремісник, він просто зобов’язаний потрапляти під диктат видавничого чи авторського задуму і практично завжди грає в книзі вторинну роль. Майстер книги художника, навпаки, за допомогою книги здійснює своє власне висловлювання, і навіть якщо він використовує тексти тих чи інших письменників і поетів, то пропускає їх через свою творчу лабораторію, наділяючи своїм авторським змістом. Серед художників-ілюстраторів, звичайно ж, багато тих, хто, в тому числі, займається і книгою художника, наприклад, Василь Власов, Ірина Преснецова, Гюнель Юран, але всі вони чудово розуміють різницю між ілюструванням книги та книгою художника. 

Роботи об’єднання «Книга художника» на виставці «Арт книга» в Музеї книги і друкарства України, 2010 рік

— Чи можуть, наприклад, діти або непрофесіонали бути авторами книг художника? З якого віку краще знайомити дітей із цим напрямом?

Мені здається, що в дитинстві ми всі майстрували саморобні книжки. Дитяча творчість сама по собі, вже в силу своєї чистоти і безпосередності, практично завжди є мистецтвом. Але щоб довести його до книги художника, все-таки потрібна певна допомога. Я робив зі своїми дітьми книгу, коли доньці було сім, а синові п’ять років. І ця книга була однією з небагатьох, яка на Московському арт-салоні 1994 продалася за надзвичайною для мене на той час ціною 300 доларів. Дивовижно, що через 12 років ця книга повернулася до мене, і зараз я продовжую показувати її на виставках. Онуки професора Строгановського училища Олександра Лаврентьєва також із п’ятирічного віку беруть участь у наших виставках. Наталія Мартиненко з Краснодара зробила чудову книжку зі своїм шестирічним сином для нашого нового проекту «Перша книга». Так що мені здається, чим раніше залучати дітей до знайомства з книгою художника, тим краще.

Що стосується участі в русі непрофесійних художників, тут також немає абсолютно жодних обмежень. Інша справа — якість цих книг. Під якістю я тут розумію якраз не професійне виконання, а силу авторського висловлювання. Якщо в людини є що сказати, якщо є інтерес і бажання, то я просто впевнений, що вона зробить гарну книгу. Звичайно, є небезпека, що книга художника може стати модним захопленням, як, наприклад, дуже популярні серед домогосподарок на Заході їстівні книги. Збираються такі собі леді поважного віку і печуть пиріжки з різними текстами. І ось це вже, на мій погляд, випадає з області мистецтва і переходить на територію хобі.

 Михайло Погарський «Життя і смерть» (російсько-італійський проект «12х12»)

 «Вікно на північ», 1999 рік

— «Арткнига», «артбук», «книга художника», «авторська книга» тощо — якому терміну віддаєте перевагу Ви і чому?

Я навіть не віддаю перевагу, а наполягаю на терміні, який сьогодні прийнято практично всіма основними учасниками руху — «книга художника». Арткнига — це альбоми з мистецтва і не більше. Арт-бук або бук-арт, в цілому, іноді використовується, але бук-артом може бути й інсталяція з використанням звичайних книг, де книга служить просто матеріалом. Досить часто замість терміна «книга художника» використовують вислів «авторська книга», але, на мій погляд, це неправильно. Безумовно, книга художника майже завжди авторська, але до авторської книги ми зараховуємо і весь самвидав. Більш того, до неї можна зараховувати і багатотиражні книги, в яких художник є автором тексту і займається макетом книги. Такі книги створювали, наприклад, Діно Буццаті, Лео Ліоні, Ерік Карл або Віктор Пивоваров. Сам термін «книга художника» виник як калька з французької livre d’artiste та англійської artist’s book, і довгий час вважалося, що саме з двох цих протилежних жанрів і народилася російська книга художника. Але сьогодні я схиляюся до того, що від livre d’artiste в Росії запозичила більшою мірою бібліофільська книга. Livre d’artiste народилася як видавничий проект, і вона в першу чергу орієнтована на арт-ринок. У той час, як книга художника — це, як правило, інструмент для художнього жесту. 

«Книга художника» на Книжковому Арсеналі, 2011 рік

— Що робить книгу художника такою? Чи можна виокремити квінтесенцію книги художника або знайти її риси в звичайних тиражованих книгах?

Ну, як я вже сказав, для мене книга художника — це, насамперед, інструмент для комплексного художнього висловлювання. І це завжди — витвір мистецтва. Іноді це унікальний об’єкт, іноді це книга, випущена невеликим накладом із використанням друкованої графіки або цифрового друку. Саме авторське дихання, творчий вогонь, художня аура і є квінтесенцією книги художника. Риси книги художника можна швидше знаходити на території мистецтва, ніж у звичайному книговиданні. Хоча бувають і досить складні видавничі експерименти (як правило, в книгах для дітей), які суто формально можуть нагадувати книгу художника.

 Михайло Погарський, Гюнель Юран «Зв’язкова книга», 2008 рік

— Які тенденції розвитку сучасної книги художника? Куди вона рухається?

Не так давно я написав досить провокаційну філософську роботу, в якій ввів такий неологізм, як артлібрія. Вона опублікована в каталозі 7-ї Московської міжнародної виставки-ярмарку. В цій роботі я розглядаю всі основні проблеми і хвороби постмодернізму і пропоную лікувати їх, використовуючи підходи книги художника. І виявляється, що на базі артлібрії можна вибудувати систему нових естетичних цінностей, з яких складається зовсім інша парадигма культури і мистецтва. Я задумував цю роботу як провокацію, але вибудувалося все настільки логічно і струнко, що з моїми ідеями погодилися майже всі, хто прочитав статтю, в тому числі такі серйозні історики та теоретики мистецтва, як Олександр Лаврентьєв та Віталій Пацюков.

Якщо ж говорити про тенденції внутрішнього розвитку книги художника, то вона весь час розширює свою територію, з одного боку, вбираючи, як губка, всі новітні технологічні досягнення, а з іншого боку, зберігаючи та підтримуючи забуті сучасним книговиданням методи і прийоми. 

Михайло Погарський, Володимир Смоляр «Картографіка», 2004 рік

— Чим характеризується російська книга художника? Чим вона відрізняється від інших?

Дуже складно виділити якісь загальні риси в російській книзі художника. Це дуже багатоликий і розгалужений рух. Однак, коли я робив спільні проекти за програмою «12+12», то на виставках з першого погляду можна було визначити: ось італійські книги, а ось російські, а це роботи англійських художників. Втім, можливо, тут більшою мірою впливали не національні особливості, а кураторські підходи.

 «Поштовий шанувальник», мейл-арт, 2006 рік

— Чи можна заробити на книзі художника? Коли і за яких обставин? Ваші роботи купують?

У Росії ринку книги художника практично не існує. Серйозних колекціонерів можна перерахувати на пальцях, музеї і бібліотеки також купують книгу художника від випадку до випадку. І таких колекцій як, наприклад, в Галереї Тейт, яка містить більше 5000 книг, у нас немає і не передбачається. Найбільша колекція російської книги художника, самвидаву і малотиражної книги знаходиться в Голландії у Сержа Стоммелса й Альберта Лемменса. Однак заробити на книзі художника цілком можливо, і, наприклад той же Михайло Карасик, чи Дмитро Саєнко з успіхом продають свої книги на численних зарубіжних книжкових ярмарках. У Росії я вже сім років проводжу ярмарок «Книга художника», і та обставина, що він досі існує, говорить про певну комерційну стабільність. Особисто для мене книга художника не є основною статтею доходу. І тут я дотримуюся пушкінської сентенції: «Не продаётся вдохновенье, но можно рукопись продать». Тобто, для мене книга художника — це, в першу чергу, спосіб самовираження, ну а якщо вона ще й раптом продається, то це вже додатковий бонус. Книги продаються, в основному, на виставках. Наприклад, на останній виставці в Брістолі та ж Галерея Тейт придбала одну з моїх робіт. У Москві є кілька магазинів, які із задоволенням беруть книгу художника, але торгівля у них йде, правду кажучи, не дуже жваво. Були випадки, коли я створював книги на замовлення для дорогого подарунка. Наприклад, на замовлення однієї компанії я до дня народження Віктора Вексельберга зробив міні-бібліотеку з віршами Пастернака, а для директора MCI Алли Ліффландер написав міфічну енциклопедію 2027 видання, ну і видав її трохи наперед в одному примірнику. 

«Капелюх Пушкіна», рисунки Дмитра Дроздецького, 1999 рік

«Готель Гійома Аполлінера», 2005 рік

— Чи є у книги художника видавниче майбутнє? Чи «видавабельна» вона?

Я б тут ще раз провів демаркаційну лінію між книгою художника і livre d’artiste. Остання, як я вже говорив, народилася й існує як видавничий і цілком комерційний проект. У Росії ці традиції продовжують, наприклад, Петро Суспіцин та Іван Іванов, які випускають розкішні книги, співпрацюють з інституціями типу Ермітажу, роблять книги для Абрамовича, і їхня справа, в цілому, досить успішна. А книга художника — це, ще раз підкреслю, твір мистецтва, і вона, як і все інше мистецтво, може бути орієнтована на арт-ринок, а може бути орієнтована на чистий художній жест. Звичайно, книга художника може бути видана в кількох примірниках, але це схоже на декілька відливань скульптури з однієї авторської форми.

 

 

 

Роботи, експоновані на Книжковому Арсеналі

— Хто допомагає Вам у проведенні заходів з книги художника? Є якісь спонсори?

Якихось стабільних спонсорів немає. Іноді якісь фонди або інституції виділяють гроші під наші проекти, але це завжди відбувається досить спонтанно і випадково. Наприклад, у рік Росії у Франції нас запросили на Марсельський ярмарок книги художника — надали місце, оплатили дорогу і проживання, купили до своєї колекції близько 20 книг. Цієї весни київський Книжковий Арсенал запросив і спонсорував презентацію російської книги художника. А восени фонд Михайла Прохорова виділив гроші на представлення книги художника в Красноярську. Але майже завжди проведення подібних акцій пов’язане з приватною ініціативою, і досі ніяких стратегічних, ні державних, ні комерційних програм в цьому напрямку в Росії, на відміну від Заходу або, припустимо, Єгипту, не створено.

Михайло Погарський під час лекції на Книжковому Арсеналі 

Михайло Погарський та Віктор Лукін

— У напрямках діяльності Інтернаціонального об’єднання «Книга художника», одним із організаторів якого Ви є, вказана «популяризація мистецтва «книга художника». Наскільки реально винести книгу художника в маси? Адже завжди є ризик піддатися ілюзії, що всі знають, люблять, роблять, а насправді вона залишається «широко відомою у вузьких колах»…

Під популяризацією ми розуміємо все-таки більшою мірою висвітлення діяльності самого руху. Аналіз і представлення виставок, майстер-класи та воркшопи. Я, як вже говорив раніше, дуже не хотів би, щоб книга художника стала модною. На щастя, сам формат нашого руху здійснює досить жорсткий відбір. І випадкових людей тут практично не буває. Щоб «захворіти» книгою художника, потрібно мати особливий склад душі, і це далеко не кожному дано.

— Кого з українських творців книг художника Ви можете виокремити?

Зі старої гвардії я б виділив Олега Дергачова і Павла Макова (хоча Дергачов, напевно, вже не український, а канадський художник). З молодих художників мені дуже подобається те, що робить Юля Табенська, книги якої я показую на найрізноманітніших виставках. І, безумовно, Рута Коршунова, яка залучає до своїх проектів багато нових художників, пропонуючи їм попрацювати на книжкових заготовках з паперу ручного відливу.

— Які Ваші враження від міжнародного проекту «Майбутнє паперу»?

Враження дуже теплі. Я вже представляв цей проект в ГЦСИ (Державному центрі сучасного мистецтва) і в ЦДХ в Москві і отримав дуже багато похвальних відгуків.

— Як український шанувальник книги художника може ознайомитися з «Дирижаблем», «Треугольным колесом» та іншими подібними виданнями?

Ну, якщо говорити про зміст, то все це є в мережі у вільному доступі. А на паперову версію завжди можна зробити запит, і ми, сподіваюся, зможемо домовитися, як і на яких умовах її переслати…

 

Розмову вела Галя Листвак

Фото автора та з архіву Михайла Погарського

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Pingbacks/Trackbacks


    Warning: call_user_func() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'custom_pingback' not found or invalid function name in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-includes/comment-template.php on line 1796

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe