Інтерв’ю

Оцифрування – це величезна частина діяльності Національної бібліотеки Польщі. Окрім того, у Польщі успішно діє Федерація цифрових бібліотек, що об’єднує різні бібліотеки, а усі люди, залучені в процес оцифровування, проходять обов’язковий навчальний курс.

Катажина Сласка, заступниця директора  Національної бібліотеки Польщі, ділилася досвідом з українськими колегами під час VII Львівського бібліотечного форуму, який традиційно організовувала Українська бібліотечна асоціація, а також розповіла Читомо про становлення і розвиток оцифровування фондів бібліотек в Польщі, особливості цифрових сховищ та способи обійти авторське право.

– Чи має Національна бібліотека Польщі спеціальний структурний відділ, який відповідає за оцифровування?

– Звісно, ми маємо окремий відділ, адже оцифровування – це величезна частина нашої діяльності. Відділ було створено в 2006 році за ініціативи бібліотеки, яка відчула таку потребу, і з того часу він безперестанно розвивається й розбудовується. На початку там працювало всього кілька осіб, зараз же – понад сотня. Робота кипить від ранку й до пізнього вечора, у дві зміни.

Як результат – сьогодні близько 20% нашої діяльності пов’язано саме з оцифровуванням.

– Хто обирає пріоритетні книги для оцифровування?

– У нашій бібліотеці книги для оцифровування обирають насамперед наші працівниці, хоча на вибір також впливають програми, в межах яких працюємо.

Починали ми з тих книг, які найцінніші для культури, які дуже давні. Пересічна людина просто не має можливості взяти їх до рук, бо вони важкодоступні і зберігаються в сховищах. Однак такі книги надзвичайно красиві!

Також ми бачимо, що люди хочуть мати доступ до тих видань, які потрібні під час навчання в школі чи університеті. Тому, продовжуючи працювати над скануванням наших цінних і старих книг, активно оцифровуємо й сучасну наукову літературу: монографії, підручники, наукові часописи та інше. Безсумнівно, це дуже важлива і наразі основна частина нашої діяльності.

Тим паче, оскільки ми маємо різні сканери, призначені для різних типів об’єктів, як для цінних книг, так і для малих об’єктів – графіки, фото, малюнків, то стараємося робити всього потроху, щоб всі сканери були рівномірно залучені до роботи.

І, звісно, працюємо з пресою. Зараз у фокусі преса міжвоєнного періоду з різних міст. Зокрема, ми сканували дуже багато єврейської періодики польською та ідиш. Що цікаво, ми опрацювали також львівську газету «Хвиля», яка тоді видавалась за сприяння єврейської спільноти, і вона зараз користується великою популярністю, як я бачу. Вся зісканована преса, як і багато чого іншого, доступна у відкритому доступі на сайті Polona.

У підсумку, сьогодні у Польщі оцифровано близько 2 мільйонів видань, і це дуже багато, однак наша мета – мати все.

Читайте також: Бібліотеки й ресурси, які оцифровують українську спадщину

– Деякі рідкісні книги мають кілька екземплярів у різних бібліотеках. Чи узгоджуєте процес оцифрування між собою, щоб уникнути дублювання?

– Якщо говорити про видання кінця ХХ – початку ХХІ століття, то їх на постійній основі оцифровує тільки Національна бібліотека, тому тут проблем з дублюванням не виникає.

Щодо рукописних книг, стародруків та інших видань, що з’являлися в період з XV і аж по XIX століття, то різні екземпляри, що містять один і той самий текст, часто можуть відрізнятися: посвяти, коментарі, позначки на берегах, оправи… І це теж важливо, це теж елемент книжки.

До того ж при таких обсягах і темпах оцифрування, які маємо зараз у Польщі, навіть якщо за рік в різних бібліотеках повториться якась тисяча, а то й дві книг, то фінансово це втрата не дуже велика.

Оцифрування сьогодні настільки розвинене й поширене, що його вартість не така вже й значна

Крім того, у Польщі існує Федерація цифрових бібліотек, що об’єднує різні бібліотеки Польщі, хоч і переважно академічні, які оцифровують свої фонди. Це важлива структура, що багато в чому координує й узгоджує цей процес, стежить, щоб все діяло як єдиний організм.

Бібліотеки у великих містах, як-от Познань, Люблін, Краків, Вроцлав, Гданськ, мають дуже багаті фонди, які поступово оцифровують, починаючи з найцінніших та найрідкісніших видань. Крім того, такі бібліотеки сканують те, що ми називаємо регіоналіями, тобто книжки, що стосуються конкретного терену. Так, наприклад, видання, що стосуються Варшави і околиць скануємо не ми, а місцева публічна бібліотека. Так само бібліотеки Кракова сканують все, що пов’язано з їхнім містом.

Також наша федерація має спільний пошуковик, що робить доступнішими наші фонди й спрощує процес пошуку потрібної літератури.

– Чи існують критерії якості оцифрування книг?

– Так, такі критерії існують і чітко окреслені для кожного типу видань. Наприклад, книжки й часописи XX-XXI століття скануються з розширенням 300 dpi і проходять через етап оптичного розпізнавання тексту, що дозволяє згодом проводити пошук за ключовими словами. Щодо видань XIX століття, то критерії залежать від цінності книги. Всі найцінніші скануємо з розширенням 60 dpi, всі стародруки й рукописи робимо у вдвічі більшій роздільній здатності і теж за можливості намагаємось робити оптичне розпізнавання, хоча воно й нижчої якості. Також слід зауважити, що всі люди, залучені в процес оцифровування, проходять обов’язковий навчальний курс і вміють поводитися з такими делікатними книжками.

Якщо ж маємо щось особливо цінне, книги, до яких звичайна людина не має права торкнутися, в такому разі мусить бути також зберігач відповідної книги, який сам обережно, щоб не пошкодити, перегортатиме сторінки. Такі особливо цінні речі скануються тільки один раз і повертаються у сховища, замкнені приміщення, до яких немає доступу.

Читайте також: «Електоронні архіви України»: оцифрування як бізнес з Тетяною Бєляєвою

– А як щодо оцифрування музики, фільмів та інших аудіовізуальних матеріалів?

– Якщо говорити про оцифрування аудіо- та кіноплівок, то, на жаль, ми досі ще не взялися за них. Дуже хочемо, але поки не маємо спеціального обладнання, яке для цього необхідне.

Однак оцифруванням фільмів і супровідних матеріалів займається Національний кіноархів Польщі, було створено сайт Filmoteka Narodowa, де можна знайти й переглянути у відкритому доступі багато фільмів, світлин та кіноплакатів.

– Чи не стає на заваді оцифруванню національне та міжнародне право на інтелектуальну власність та захист даних? Чи воно тільки обмежує можливість вільного доступу?

– Більшість книжок, які скануються в Європі і в світі – це книжки, як ми кажемо, непублічні, тобто такі, термін дії авторського права на які вже закінчився. Натомість більшість книжок, над якими працюємо зараз в Національній бібліотеці – сучасні, відповідно вони оберігаються авторським правом. Саме тому свого часу ми довго ламали голову над цією проблемою і врешті вигадали спосіб зробити їх доступнішими.

Є така річ, як міжбібліотечний обмін, коли одна бібліотека пересилає іншій паперові книжки на певний час, які доступні читачам тільки в межах бібліотеки. Ми вирішили за аналогією відтворити процес з електронними примірниками. Таким чином, зісканована книжка надсилається в цільову бібліотеку, де доступна читачеві тільки через відповідний термінал і тільки на теренах бібліотеки.

Доступ з дому до неї отримати ніяк не можна. І цей спосіб, такий собі маленький трюк, дозволяє книжці, зісканованій Національною бібліотекою у Варшаві, бути доступною без жодних проблем і законно, наприклад, в академічній чи публічній бібліотеці Любліна. Єдина умова – користуватися нею можна тільки в межах бібліотеки.

Крім того, однією з найбільших переваг створеної системи є можливість вести через термінал пошук книжок у базі за ключовим словом. Якщо ввести, наприклад, ім’я певного автора, то можна знайти з-поміж 2-х мільйонів книжок всі публікації які йому належать і в яких він згадується в тексті. Таким чином це дуже зручно як для студентів, так і для наукових працівників. І водночас цілком легально.

– З якими ще труднощами зіштовхуєтесь під час роботи?

– Як завжди, найбільша проблема – гроші, адже для того, аби відділ оцифровування працював у заданому темпі в 2 зміни потрібне зовнішнє фінансування, стараємося шукати гроші.

Звісно, є певні державні програми, існує програма міністра культури, який щороку виділяє кошти на оцифровування. Також існують конкурси для різного роду інституцій – бібліотек, музеїв, архівів, участь можуть взяти навіть недержавні фундації чи громадські об’єднання. В межах конкурсів обирають найкращі проекти, що стосуються добробуту національної культури, які й отримують фінансування.

Поза тим, найбільше коштів на оцифровування ми отримували від Європейсього Союзу. Вже двічі мали значні дотації, завдяки яким закупили необхідне обладнання, найняли людей і зісканували ті 2 мільйони книжок. Також за ці кошти в 2012 чи 2013 році було побудовано спеціальне сховище цифрових даних. Величезне. І величезних грошей коштувало, але воно того варте.

Сховище складається з двох частин. Перша – спеціальне приміщення в будівлі Національної бібліотеки, обладнане всім необхідним і максимально захищене від різного типу загроз: пожеж, підтоплень, крадіжок… Друга частина – резервне сховище, розташоване за межами Варшави, об’єднане захищеною мережею із центральним сховищем. У це сховище щоночі пересилаю всі оновлення за день, тож, у разі якщо в одному зі сховищ щось трапиться, в другому зостануться всі копії.

Звісно, якщо біда спіткає обидва сховища, буде тяжко. Однак маємо ще сейф, де зберігаються диски blu-rаy з нашими оцифрованими фондами. Це суперзамкнений і захищений сейф, який зазнає шкоди хіба під час кінця світу. Ця програма вже закінчилась, гроші витрачено. Сподіваємось, що ЄС і надалі нас фінансуватиме, щоб ми утримались на тому ж рівні.

Читайте також: Техніка для оцифрування книг: від планшетів до роботів

– Розкажіть про Національну цифрову бібліотеку Polona. Наскільки вона популярна зараз у Польщі й закордоном? Чи пов’язана зі створеною раніше Польською інтернет-бібліотекою?

– Інтернет-бібліотека вже неактуальна, це старий проект, започаткований на початку 2002 року. Проблема в тому, що це була ініціатива не бібліотекарів, тож вони не до кінця розуміли специфіку роботи й не до кінця дотримувались стандартів якості сканування книжок, тому частина сканів була досить поганої якості, ними неможливо було користуватися. Однак всі ті файли, які були в належному стані і які вдалося врятувати, згодом включили до фонду бібліотеки Polona.

Polona – це величезний проект, ми намагаємося її якнайбільш розвивати й просувати як бренд. Polona дуже популярна в світі, не тільки в Польщі. І це можна пояснити як мінімум тим, що зараз кілька мільйонів поляків на постійній основі проживають за кордоном і потребують такого ресурсу, потребують інколи просто художньої літератури рідною мовою. Тому ми намагаємося поповнювати сайт не тільки тим, що пов’язано із загальносвітовою культурою, а й творами польських письменників, а також тим, що може бути корисне школярам та вчителям, що може стати в пригоді під час навчального процесу.

Ми регулярно перевіряємо статистику, аналізуємо, скільки людей і з яких країн користувалися сайтом. Кількість відвідувачів зазвичай різна, все дуже залежить від дня, але загалом на день маємо принаймні 20 000 унікальних відвідувачів. І це неймовірно, особливо зважаючи на те, що в той самий час читальні Національної бібліотеки відвідують кілька сотень осіб на день.

– А чи ведеться у Польщі робота над оцифруванням архівів, музейних фондів?

– Якщо говорити про архіви, то так. Є дуже хороша сторінка під назвою «Шукай в архівах», де можна знайти архівні польські документи. Також є Національний цифровий архів, 50% фондів якого становлять фотографії. Вони просто фантастичні. Можна знайти дуже багато світлин міжвоєнного й воєнного періоду. Якщо ж говорити про музеї, то тут ситуація гірша.

Найбільша проблема полягає в тому, що музеї не співпрацюють між собою так тісно, як бібліотеки чи архіви, тому це переважно окремі ініціативи

Поодинокі музеї втілюють проекти, пов’язані з оцифруванням. Наприклад, музей у Вілянові сканує образи і різьби й ілюструє ними лекції для дітей та для всіх, хто зацікавлений історією. Дуже гарно зроблено. Думаю, що якщо пошукати по музейних сайтах, то щось можна знайти, однак це не так масово й організовано, як того хотілося б. Бо коли ми говоримо про бібліотеки, то лічба йде на мільйони, а в музеях оцифровано сотні, можливо, тисячі… А це зовсім небагато.

– Національна бібліотека Польщі є партнером проекту Europeana. Як зародилося це партнерство і які результати співпраці?

– Почалось це давно, у 2004 році. Знаю, звучить так, наче це було нещодавно, однак для оцифровування це цілі віки. Отож, в 2004 році, як тільки Польща увійшла до складу Європейського Союзу, постав проект, який мав на меті створення так званої Європейської бібліотеки. Всі країни ЄС, а тоді їх було 10, запросили взяти участь. Проект передбачав оцифровування національними бібліотеками своїх найцінніших надбань і надання доступу до них в межах країн ЄС, тривав він 3 роки.

За цей час працівники бібліотек отримали гроші на перші сканери, навчилися правильно оцифровувати книжки, усвідомили потрібність такої праці. І це було дуже важливо. Таким чином у 2007 році національні бібліотеки об’єднали свої здобутки. Точно не скажу, що ми в Польщі тоді мали, але десь близько 3 000 книжок, зовсім небагато. Хоч Франція вже тоді мала дуже велику колекцію, близько 100 тисяч книжок, для мене то була немислима цифра і якби хтось мені тоді сказав, що ми матимемо 2 мільйони, то я б постукала собі пальцем по лобі, – настільки неможливим це видавалось у той час.

Згодом учасники проекту почали стверджувати, що мало залучити тільки національні бібліотеки, потрібно розширювати коло учасників, нарощувати темпи. Так постала Europeana, організація, якщо її можна так назвати, що займається накопиченням і поширенням книжок, газет, музейних об’єктів, фільмів, музики, телевізійних програм тощо з усіх країн ЄС.

Зараз в її фондах близько 50 мільйонів об’єктів. Єдина проблема полягає в тому, що система така гігантська, що в ній досить важко орієнтуватися. Тому, якщо бути цілковито щирою, Europeana не є такою популярною й використовуваною, як могла б і мала би бути, на жаль, про неї знає не так багато людей. Це не Google, про який знає фактично увесь світ… Ні, я не хочу, щоб про цей проект знали всі-всі, але коли знатиме хоча б половина європейців буде добре. Ми постійно співпрацюємо з проектом Europeana, й, сподіваюсь, незабаром покращимо сайт і спростимо процес пошуку.

Читайте також: «Diasporiana»: українські книжки й періодика в еміграції

– Чи на законодавчому рівні врегульовано положення про обов’язковий екземпляр всіх електронних книг?

– Так, у законі про обов’язковий екземпляр зазначено, що дві бібліотеки в Польщі – Національна бібліотека та Ягеллонська – отримують копії всіх книжок, в тому числі тих, що виходять в електронному форматі. Закон було прийнято в 1996 році і на той час це була направду революційна думка, бо тоді таких книг в Польщі не було взагалі.

Сьогодні ситуація змінилась, на ринку є насправді багато книг та журналів в електронному форматі, і копії їх усіх надходять до згаданих двох бібліотек. Раніше все те надсилалось на дискетах, дисках, однак кілька років тому ми створили спеціальний інтернет-портал, за допомогою якого видавці пересилають нам зашифрованим каналом цифрові примірники й одразу отримують автоматичне підтвердження про доставку.

Звісно, спочатку до цього порталу поставились досить насторожено, протестували, переймалися тим, що файли можуть зникнути чи потрапити у відкритий доступ, що спричинить купу клопотів. Але з часом переконались, що ніхто нічого не краде, ніде на сторонніх сайтах ці файли не з’являються і перестали боятися.

Інша справа, якщо книжка виходить, як це часто зараз буває, одночасно і в паперовому і в електронному варіанті. Тоді видавці переважно надсилають тільки паперовий екземпляр. Ми працюємо над тим, щоб надсилали також і електронний, переконуємо в цьому. Але буває всяке. Є такі, що вперто шлють тільки паперові примірники, є так, що надсилають обидва без вагань, а ще є так звані селф-паблішери, які самі видають власні твори (нерідко це поезія або спогади).

Такими самовидавцями час від часу стають відомі люди, артисти, однак частіше це звичайні люди, що публікують власні тексти у соцмережах, блогах, власних сайтах. Деякі роблять з того всього pdf-варіант, присвоюють йому ISBN, навіть намагаються продавати. Оці селф-паблішери теж доволі часто надсилають нам електронні екземпляри. Інколи ми не знаємо, що з тим робити, адже це не завжди дуже поважна література. Проте нічого не поробиш – ми зобов’язані все зберігати.

Читайте також: Вахтанг Кіпіані про Музей-архів преси: зі шкіл, з діаспори, з-під землі

– Чи готують університети фахівців в галузі оцифрування культурної спадщини та її подальшого належного зберігання?

– Наскільки мені відомо, у двох чи трьох університетах є спеціальність «Бібліотекознавство», де студенти окремим предметом вивчають оцифровування. Однак у мене склалось враження, що він не достатньо новочасний і суголосний останнім технологічним новинкам.

Крім того, все, що пов’язане з оцифруванням і роботою з цифровими бібліотеками вивчають на спеціальності «Інформатика» та їй дотичних. І хоч студенти мають можливість обирати предмети з низки запропонованих, майже завжди є ті, які обирають оцифровування, проявляють до цього інтерес.

Одного разу я розмовляла з хлопцями, які вивчали інформатику у Варшавському університеті, вони тоді допомагали нам в одному з проектів. Так от, я запитала їх, чому вони цим цікавляться, на що вони відповіли, що бачать за оцифровуванням – майбутнє, а отже і потенційна можливість заробляння грошей. Для мене це було дивно і несподівано, бо я жодних грошей не бачу в бібліотеці. Натомість вони бачать, і це дуже тішить.

Тобто зараз є люди з відповідною освітою, однак тоді, в далекому 2005 році, коли ми тільки-тільки те все починали, ніхто не мав жодного поняття про цю роботу. Не було в країні таких фахівців. Тож ми вчилися самотужки, їздили до колег закордон. Відвідували закордонні майстер-класи, розмовляли, запитували, просто спостерігали за роботою, дивились, з якими клопотами зіштовхуються інші і як їх розв’язують. І це була найкраща наука, яку можна було тоді уявити.

Світлини Євгенії Перуцької