Читомо > Інтерв’ю > Гусейнов: Важко уявити «ватніка» з «Кур’єром Кривбасу» в руках

Інтерв’ю

Гусейнов: Важко уявити «ватніка» з «Кур’єром Кривбасу» в руках

26.03.2014 0 Автор:

У березні літературно-культурологічний часопис «Кур’єр Кривбасу» святкує своє 20-ліття. За цей час у світ вийшло 292 номери журналу. З року в рік видання друкує найкращі ексклюзивні прозові та поетичні тексти, переклади з інших мов, літературно-критичні, мемуарні, публіцистичні, мистецтвознавчі статті. Про початки «Кур’єра Кривбасу», його розвиток, авторів та читачів часопису Читомо поговорило з головним редактором журналу, лауреатом Національної премії України імені Т. Шевченка Григорієм Гусейновим.

54b

– Пане Григорію, розкажіть, з чого все починалося. Як виглядав перший номер «Кур’єра Кривбасу» в 1994-му?

– Уявімо собі початок 90-х, неймовірна економічна скрута, замість грошей – фантики-купони, талони на цукор, масло, горілку, в крамницях – порожні полиці, гірше, ніж зараз у Криму. Але дуже активна «Просвіта», Товариство української мови імені Т. Шевченка. Ми й починали як рупор місцевих українських громад. Півтора роки незалежності – це був час колосальних надій, які згодом пішли у пісок. Очевидно, поява «Кур’єра Кривбасу» була на часі, бо до нас відразу потяглися письменники Дніпропетровська, Кіровограда, Миколаєва, Черкас. У нас вистачало «нахабства» виходити щодва тижні, а портфель був такий, що можна було випускати «Кур’єр Кривбасу» чи не щодня. Це був час, коли майже як годинник працювала пошта, і ми щодня отримували десятки листів, бандеролей з творами.

На історії нашого журналу легко прослідкувати зміну комунікацій у сучасному світі, коли замість поштового спілкування з авторами, ми перейшли майже на цілковито електронне. Хіба за деякими винятками. Наприклад, Роман Іваничук і далі свої тексти подає з-під друкарської машинки. Але таких залишились одиниці. Я ніколи не викидав листів, що надходили до редакції. І таких за 20 років зібралося до 10 тисяч. Коли виникла думка, як відзначити ювілей, я вирішив, що найкраще дати слово нашим читачам. Багатьох з них, на жаль, уже немає серед нас. І цей том листів стане голосом тих, хто насправді сформував часопис, вчив нас поважати і автора, і читача. Книжка має бути одночасно пам’яттю і підручником для сьогоднішніх літераторів та вболівальників за українське слово.

– Як за ці 20 років змінювався обсяг, дизайн, рубрикації видання?

– Формат, обсяг, періодичність за два десятиліття мінялися кілька разів. Спочатку це був великий зошит формату А4 на 20 сторінок, але вже на кінець 1995 року обсяг значно виріс. 1997 року ми зробили демократичний кишеньковий формат. І було дуже приємно зустрічати «Кур’єр Кривбасу» в руках читачів у скверику біля Київського університету, у вагоні харківського метро. Було очевидно, що нас читають.

2001 року першу обкладинку для нас зробили талановиті львівські художники Ольга Погрібна-Кох та Юрій Кох, і ми відтоді щороку її міняли. А через десять років, 2011-го, вирішили, що варто зупинитися на універсальному варіанті обкладинки, і вчергове змінили формат та періодичність. Тепер – це щоквартальник на 400 сторінок. Той, хто цікавиться періодичним виданням, знає, що це доволі поширена у світі форма літературного журналу, зручна в роботі і просто для читання та зберігання.

– Чи змінилися проблеми літературних журналів за ці роки? Як Вам вдалося вижити, коли десятки літвидань «відмерли»?

– Вижити чи не вижити – це навіть не визначальне питання для журналу, бо я знав низку українських часописів, які, знайшовши джерела фінансування, намагалися якомога швидше витратити гроші. Розуміючи, що тоді можна проект прикрити, а далі шукати нові гроші. В нас принциповою була інша позиція. Ми – за тяглість у літературному процесі, за необхідність не зраджувати тих, хто з нами в одному човні: і автора, і читача. Коли грошей було катма, ми використовували найдешевший папір, коли ситуація кращала – платили більші гонорари. Журнал – це живий і чутливий організм, з часом він починає розуміти тих, хто про нього піклується, і по-своєму відповідає взаємністю.

– Чи вважаєте спеціалізовані онлайн-платформи своїми конкурентами? Чи не плануєте виходи в онлайн?

– Оскільки часописи на паперових носіях – це найдорожчі проекти, а щодалі актуальнішим нарешті стає гасло, вперше проголошене японцями: «Кидай мишку, сідай за книжку», то, я думаю, ми дочекаємося, коли онлайн-платформи не будуть загрозою для друкованої поліграфічної продукції.

7307_320 2009

Номери 232-233 за березень-квітень 2009 року

– Є імена серед письменників, які Ви відкрили вперше?

– Ні, з нуля ми нікого не відкривали. Але коли після «Сталінки» ніхто не хотів друкувати Олеся Ульяненка, то ми на десятиліття стали єдиною в Україні для нього трибуною, і в мене зберігаються десятки його листів, у яких він пише з малосимпатичними епітетами про тих, хто нині клянеться, що Олесь був для нього найближчим другом. Те саме було з Володимиром Кашкою, Василем Кожелянком, Антоном Морговським. Я ніколи не забуду, як десь за тиждень до смерті, мені подзвонив з Бахмача Володимир Кашка, щоб попрощатися. Ми опублікували останні твори Юрка Гудзя, генетичного житомирянина, який раптом закохався у Крим, у тамтешньому монастирі влаштував для себе келію-робітню і писав мені звідти мало не щодня листи. Ми надрукували лише першу частину його останнього роману, бо завершити його він уже не встиг.

– Чи є ще багато текстів українських письменників, заборонених у радянські часи, які досі не опубліковані?

– Про це краще знають фахівці. Наприклад, київський професор Надія Миронець або Марко Роберт Стех з Торонто (Канада). Бо ми – лише скромні публікатори того, що знаходять ці талановиті вчені та дослідники.

– В одній із постійних рубрик Ви публікуєте тексти наймолодших авторів. Що скажете про рівень письменників-початківців?

– Так склалося, що друкувати тексти наймолодших літераторів нам підказав Валерій Шевчук. І вже з його легкої руки кілька років поспіль цю рубрику вів львівський письменник, видавець і талановитий організатор літературного процесу Василь Габор. Фактично всі сорока- чи п’ятдесятилітні найвідоміші нині письменники в Україні, (а тоді це були двадцятилітні амбітні початківці) пройшли через «Кур’єр Кривбасу». Я маю листи одного із класиків цього покоління, що він посилав мені з армії із проханням вирішити долю його перших текстів. Отож виходить, що в «Кур’єра Кривбасу» – дуже легка рука. Традиція з увагою ставитися до молоді була для нас незаперечною.

Зараз у журналі рубрику «Нові автори нового століття» веде талановитий поет і критик Олег Коцарев. Це найпомітніша і затребувана рубрика. Молода література – це автори, які знають мови, орієнтуються у світовій літературі. Кого нам ще друкувати?

picture 2011

Номери 254-255 за січень-лютий 2011 року

– Чи змінилися за цей час настрої мешканців Дніпропетровщини зокрема і Східної України загалом у громадсько-культурному плані? Де, за Вашими спостереженнями, досі найбільше читають друковані видання?

– Найперший лист-підтримку в 90-х роках ми отримали від тодішнього міністра культури Івана Михайловича Дзюби, і він же, як я розумію, наполягав, щоб Дніпропетровська обласна адміністрація звернула на нас увагу і допомогла нам. Якоїсь певної допомоги ми так і не отримали, але нам і не заважали. Так усе залишається і до сьогодні. Совок у східних і південних районах настільки живучий, що про зміни годі говорити. Тому найбільше нас читають у Києві, Львові, а в південних регіонах – це Кіровоград, Миколаїв, Одеса, Черкаси. Але ми до цього ставимося з розумінням, і мені важко уявити «ватнік» з «Кур’єром Кривбасу» в руках.

– Що вважаєте найбільшим досягненням часопису?

– Найбільше досягнення – це читач. Коли професор Василь Васильович Фащенко з мого рідного Одеського університету в кінці 90-х років написав, що журнал навперебій читають його студенти й аспіранти, я вирішив, що це одеський жарт. Але коли тепер щороку з багатьох університетських бібліотек приходять листи-прохання, що через брак грошей вони не можуть передплатити більше ніж один примірник, а попит серед читачів лише зростає, то починаєш розуміти, що двадцять років даремно не минулися.

– Наступного року у Вас черговий ювілей – трьохсотий номер журналу. Готуватимете щось особливе?

– Спасибі, що звернули увагу. Тепер будемо думати, як нам відзначити кругле число. Принаймні, зупинятися не хотілося б.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe