Читомо > Без розділу > Топ-8 книжок сучасної прози від Тараса Антиповича

Без розділу

Топ-8 книжок сучасної прози від Тараса Антиповича

09.08.2012 0 Автор:

Мені запропонували назвати кілька книжок із української літератури, які би можна було порадити прочитати іноземцеві. Відразу підкреслю умовність цього підходу: насправді я не уявляю, які смаки мають читачі Європи, Азії та Америки, і не можу спрогнозувати, чи певний твір їх захопить. Я просто назву кількох українських авторів (із класиками включно), які, на мою думку, спромоглися видати якісну і глибоку сучасну прозу. Звісно, цей список неповний, і нехай кожен знайде, що до нього додати.

 

Василь Стефаник. Новели

Стефаник – майстер форми, геній сюжетної експресії, визнаний і перекладений у Європі ще за життя. Якби Україна увійшла в ХХ століття не розтерзаним об’єктом історії, а її потужним суб’єктом, цей прозаїк посів би своє стале місце в європейському каноні літератури. Його зачарованість стихією смерті суголосна його часові. За кожною його новелою – тонни сліз, крові й поту людського. Ця вагова категорія літератури сьогодні майже втрачена в Україні.

 

Микола Хвильовий. «Я (романтика)», «Санаторійна зона»

Хвильовий вражає своїм загостреним, нервозним світосприйняттям, породженим його епохою. Водночас і чекістський шабаш у новелі «Я», і тиха деградація інтелігентського середовища в тоталітарних палатах «Санаторійної зони» отримують у автора певний символічний підтекст. Питання, які розв’язують герої Хвильового, мають остаточне, шекспірівське звучання. Тему самогубства (вбивство матері в новелі – теж символічний суїцид), що наскрізною ниткою проходить у цих двох творах, автор зміг вичерпати лише пострілом у власне серце.

 

Тарас Прохасько. «НепрОсті»

Шедевр міфологічного реалізму, заземленого у контексті Карпат, але водночас заснованого на універсальних кодах. Важливо і те, скільки цікавих спостережень і думок автор вкладає у свій текст. Прохасько унікально мислить на письмі. На ботанічних обширах буття, які він зображає, лежить Божа роса мудрості. Можливо, тому абсолютно провокативна лінія з серійним інцестом головних героїв не сприймається як провокація.

 

Оксана Забужко. «Музей покинутих секретів»

Найбільш масштабний український роман останніх десятиліть, недооцінений у самій Україні – йому навіть премії «Книга року Бі-Бі-Сі» не присудили. Забужко сплела дуже складне, багаторівневе полотно. Історичний, психологічний, любовний, містичний, детективний, публіцистичний та інші пласти роману підпорядковані дослідженню зради як головної трагедії українців. Це діагностика національної свідомості і підсвідомості, прискіпливо виконана на матеріалі кількох поколінь. Із цією книгою варто прожити тиждень свого життя, попри її обсяг, наче на зло нинішнім книжковим тенденціям, – гігантський.

 

Юрій Андрухович. «Рекреації», «Московіада»

Андрухович у цих своїх перших прозових речах чудово станцював на руїнах імперії. Це було зроблено вчасно, весело і красиво. Автор дав важливі штрихи для розуміння нашої «країни родом із 90-х». Крім того, як сильний стиліст, він продемонстрував нові можливості української мови. Цей естетичний прорив стався в той період, коли література в Україні була більш, ніж літературою. Сьогодні вона стала співмірна самій собі, а читацький загал усе ще чекає від Андруховича нового одкровення, не зауваживши, що час одкровень минув.

 

Юрій Іздрик. «Воццек»

Іздрик – найвиразніша і водночас найневловиміша фігура українського постмодерну. Його «Воццека» літературознавець Соломія Павличко назвала романом для літературних гурманів. Автор спромігся перетворити трагікомічний розпад особистості героя на ефектний модус оповіді. Страхи, гріхи і сумніви – ці поширені інгредієнти сучасної прози – Іздрик змішує за своїм оригінальним рецептом. Книжку зробила подією її націленість на гру зі словом і його смислами. Та ще граційний іздриківський гумор, що подекуди оформлюється в сентенції на зразок такої: «Поцілунок – це спосіб продовжити стравохід.»

 

Олексій Росич. «Останній забій»

Із книги Росича проступає сама генетика нашої держави, «покращеної» за донецьким взірцем – видовище пекельне і повчальне. Цей сюжет настільки пронизливий, що вже не потребує жодного стилю письма – лише простого кінематографічного кадрування. Шахтарі, яким рік не платили зарплату, спускаються в шахту, щоб зумисне спричинити завал і в ньому загинути. Усе заради державних грошових компенсацій, які мають отримати їхні голодні сім’ї. Діється це все на тлі гучного святкування дня народження місцевого «папіка». Кошмарну правду цієї історії відтінює епізодичний персонаж – шахтний домовик Шубін (давній знайомий Стаханова), що разом із другом Нафанею відлітає з проклятих Богом териконів на планету Сиріус.

 

Костянтин Москалець. «Вечірній мед»

Богемне життя в романі Москальця вийшло на диво ліричним, освяченим філософською ерудицією автора. Часом зовнішній світ, що вламується в похмільні голови героїв своєю соціальною проблематикою, отримує порцію інтелектуальної іронії і знову відчалює геть. Хай він заткається. Хай не заважає вдумуватись у стани і чуття, смакувати слова і напої, вести облік паморозі на головах і деревах, сюрреально освічуватися в коханні і творити  життя як скороминуще пропаще мистецтво. Москалець щасливо позбавлений вульгарності й цинізму, так наче він живе в нашій добі лише тілом, а духом – десь інде.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe