Анастасія Івашина
Томас Мор. Утопія [електронний ресурс]
У випадках із листопадовою сирістю, сірістю та іншими трампо-траблами традиційно радять почитати щось романтично-ванільне, але можна спробувати позакривати ґештальти із чимось гуманістично-інтелектуальним. «Утопією» Томаса Мора, наприклад.
Та альтернатива, яку він змалював у XVI столітті, і сьогодні видається напрочуд привабливою. Морально досконалі утопійці працюють по шість годин на добу й усіляко прагнуть зробити так, щоб на «тілесне рабство» йшло якомога менше часу, а натомість можна було більше присвячувати себе духовній свободі, заняттям науками й мистецтвами.
Тут немає приватної власності, ніхто не порівнює себе з іншими, немає тривожності, невпевненості в завтрашньому дні, про які невпинно торочать останнім часом, зате є стабільне задоволення – справжнє й природне. А ще сади, догляд за якими – єдине, у чому змагаються мешканці острова. Красиво, нудно, й ніхто не пробиває ден.
«…власті вважають за недоцільне завантажувати громадян усупереч їхній волі зайвою роботою. Адже головна мета суспільного ладу цієї країни ось у чому: наскільки це дозволяють суспільні потреби, позбавити громадян тілесного рабства, вивільнивши їм якнайбільше часу для духовної свободи й освіти. У цьому, на думку утопійців, полягає щастя в житті»
Ірина Батуревич
Ната Коваль
Стівен Кінг. 11/22/63 / пер. з англ. та комент. О. Красюка. –
Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 896 с.
Мотив подорожей у часі зовсім не новий, уже стільки було написано книг і знято фільмів, але досі актуальний. З одного боку, тому що стрімко розвивається наука і техніка, з іншого – в реальному житті відбувається все більше й більше парадоксів. А ми дуже полюбляємо таємниче й незвідане, тому шоу продовжується.
Люди часто бувають занадто самовпевнені. Таким був Ел Темплтон, і Джейк Еппінг теж. Захотівши змінити минуле, вони запустили безперервний ланцюжок подій, який безповоротно і назавжди змінив їхнє майбутнє. А може, і взагалі позбавив їх майбутнього. «День, що змінив моє життя» – прийде той час, коли і Джейк Еппінг зможе написати твір на тему, яку задавав своїм дорослим учням. Та за це він не отримає атестату про Загальний освітній розвиток, бо мильна бульбашка лопне, і світ полетить шкереберть.
Простий учитель літератури, як йому було подорожувати в часі? Хвилююче? Цікаво? Страшно? І це виправдано, адже це величезна відповідальність і надзвичайний стрес для мізків – знати, що ти можеш змінити хід історії. І навіть якщо тобі не пощастить, у тебе буде можливість все анулювати і спробувати знову. Наче в комп’ютерній грі, лише з тією відмінністю, що ти старієш. Людина, потрапивши до «кролячої нори», продовжує старіти, хоча, повертаючись у свій час, дізнається, що була відсутня там усього дві хвилини.
Тож наш учитель літератури зможе зробити все правильно: вбити Френка Данніга, щоб захистити і врятувати його дітей; купити день часу Енді Каллема і не дозволити йому поїхати 15 листопада на полювання; а головне – запобігти вбивству президента США Джека Кеннеді, якщо прийти вчасно на шостий поверх Техаського сховища шкільних підручників і вбити Лі Освальда. На шляху до виконання цієї самовідданої місії його чекають пригоди, знайомства і навіть кохання. Але метелик тріпоче крильцями, звичний хід подій змінено, і минуле опірне, воно таки має взяти те, що належить лише йому.
Зрозуміло, що будь-яка нормальна подорож у часі тягне за собою ефект метелика, як заповідав ще сам великий Рей Бредбері. Але якщо у Бредбері все було логічно, наочно і зрозуміло, то Кінг настільки посплутував нитки своєї розповіді, що стає незрозуміло, за що ж американці так любили цього Кеннеді? Благо, що у цій подорожі є своєрідна точка респауну (це певне місце у відеогрі, звідки гравець продовжує гру в разі повної втрати здоров’я), і перед героєм постає нелегкий вибір. Мабуть, і читач цей вибір мав би зробити. Та якщо на початку подорожі і собі хочеться врятувати Кеннеді, то чим ближче до кінця розповіді, тим байдужіший стає нам Кеннеді, а от доля головного героя виходить на перший план.
«11/22/63» – дещо нехарактерна історія для Стіва Кінга, у плані відсутності жахастиків. Зате все решта – просто неймовірна кількість деталей, гра з мовою, перипетійний сюжет. Після прочитання цієї книги можна заявити, що ми побували у провінційній Америці 50-х років ХХ століття.
«Сьогодні я змінив ваші життя», – думав я, дивлячись на присутніх там в цей переднічний час людей, проте ніякого тріумфу чи зачудування не було в цій думці; взагалі жодного емоційного сповнення, ні негативного, ні позитивного»
Інна Мочарник
Вірджинія Вулф. Місіс Делловей
/ переклад з англ. Тараса Бойка. – Київ: Комубук, 2016. – 208 с.
«Місіс Делловей» Вірджинії Вулф подарувала мені подорож у глибини людської свідомості і нагоду прожити один день з життя Клариси Делловей, перетворений на вишукану поезію.
Кожен день, якщо його розглянути детально, покрутити в руках, як ляльковий будиночок, – насичений сюжет із багатьма персонажами, їхніми внутрішніми діалогами, переживаннями, сумнівами, складними взаємостосунками. Ледь вловні зазвичай звукові та зорові деталі в такому розгляді перестають бути мерехтливим тлом, вони вияскравлюються: декорації набувають не меншої важливості, ніж дійові особи.
Такий спосіб зображення дає відчуття кінематографічності, іноді складається враження, що оператор то наближає, то віддаляє зображення в кадрі, зміщує фокус. Так, описуючи рух Клариси Делловей вулицями Лондона, письменниця занурює нас у потік її свідомості, її спогади, стиль життя, повсякденні турботи. Квартал за кварталом місіс Делловей згадує і продумує своє життя, юність, уже прийняті рішення і сумніви, які все одно непокоять. Кожна мить концентрує в собі повноту життя, у всіх його періодах, оскільки прожите не зникло: воно завжди у нас, коли ми вітаємося зі знайомими, гуляємо містом, заходимо до крамниці. Із кожною сторінкою Клариса «оживає», а водночас оживає і вуличний натовп.
На перший погляд здається, що всі події книги спрямовано до вечірнього прийому в будинку Делловеїв. Проте роман Вірджинії Вулф також торкається болючої теми «втраченого покоління». Через образ Септімуса Сміта ми відчуваємо переживання людини, яка не може «вийти з війни». Септімус та Клариса незнайомі, але два потоки сюжету, сконцентровані навколо них, тісно переплітаються в романі.
Кілька разів вони опиняються поряд, або ж люди, знайомі з Кларисою і тим самим прив’язані ниточкою до її сюжетної лінії, помічають Септімуса. Образ Септімуса важливий у показі згубленого війною покоління, завжди поряд у нашому світі і яке вже ніколи по-справжньому в ньому не буде. Сміт – воїн і жертва війни. Важкі спогади про пережите не дають йому повернутися в нормальне життя.
«Місіс Делловей» – роман, не схожий на прозу, у ньому дуже багато поетичних образів, чудових описів міского пейзажу, квітів, декотрі епізоди читаються, як верлібр ( і за це, певно, слід окремо подякувати перекладачу).
«…як свіжо, немов гофрована білизна щойно з пральні, дивляться з плетених кошиків на неї троянди, і темні строгі червоні гвоздики, що підвели свої голівки, а запашний горошок, розлігшись у горщиках, мав фіолетовий, білосніжний і блідий відтінок – так, ніби вже вечоріє, і дівчатка в серпанкових спідничках вийшли зривати той запашний горошок і троянди після закінчення чудового літнього дня з його темно-синім небом, з його живокостом, гвозиками і білими лілеями; ніби настала пора між шостою і сьоомою годиною, коли всі квіти – троянди, гвоздики, живокіст, бузок – зайнялися вогниками: білим, фіолетовим, червноним, густо оранжевим; кожна квітка, здається, світилася окремішнім світлом, світилася м’яко, чітко на вкритих імлою клумбах; а як їй подобалися сіро-білі метелики, що кружляли над геліотропом і вечірнім первоцвітом!»
Що читала редакція Читомо минулого тижня, а що на початку вересня.
І звісно, у серпні ми теж читали.
Так-так, і 11 – 15 липня без читання не обійшлося.
Зрештою, як і в червні.
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
|
Iншi записи по цiй тематицi:
Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook