Читомо > Література на літо > Читомо читає: Томас Мор, Адам Ґрант, Стівен Кінг, Вірджинія Вулф

Література на літо

Читомо читає: Томас Мор, Адам Ґрант, Стівен Кінг, Вірджинія Вулф

18.11.2016 0 Автор:
Цього тижня редакція Читомо боролася з листопадовою сирістю і сірістю «Утопією» Томаса Мора, дізналася в Адама Ґранта, чому старші діти охочіше будують «традиційну» кар’єру, успішні люди не користуються браузером Safari і який з мультфільмів Disney запозичив гамлетівський сюжет, побували у провінційній Америці 50-х років ХХ століття зі Стівеном Кінгом, а також споглядали поетичні образи у «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф.

Анастасія Івашина

ivashynaТомас Мор. Утопія [електронний ресурс]

У випадках із листопадовою сирістю, сірістю та іншими трампо-траблами традиційно радять почитати щось романтично-ванільне, але можна спробувати позакривати ґештальти із чимось гуманістично-інтелектуальним. «Утопією» Томаса Мора, наприклад.

Та альтернатива, яку він змалював у XVI столітті, і сьогодні видається напрочуд привабливою. Морально досконалі утопійці працюють по шість годин на добу й усіляко прагнуть зробити так, щоб на «тілесне рабство» йшло якомога менше часу, а натомість можна було більше присвячувати себе духовній свободі, заняттям науками й мистецтвами.

Тут немає приватної власності, ніхто не порівнює себе з іншими, немає тривожності, невпевненості в завтрашньому дні, про які невпинно торочать останнім часом, зате є стабільне задоволення – справжнє й природне. А ще сади, догляд за якими – єдине, у чому змагаються мешканці острова. Красиво, нудно, й ніхто не пробиває ден.

«…власті вважають за недоцільне завантажувати громадян усупереч їхній волі зайвою роботою. Адже головна мета суспільного ладу цієї країни ось у чому: наскільки це дозволяють суспільні потреби, позбавити громадян тілесного рабства, вивільнивши їм якнайбільше часу для духовної свободи й освіти. У цьому, на думку утопійців, полягає щастя в житті»

Ірина Батуревич

baturevych

Адам Ґрант. Оригінали. Як нонконформісти рухають світ
/  перекл. з англ. Андрій Бондар.  – К.: ТАО, 2016.  – 350 с.
Ця книжка особисто для мене стала продовженням «Включайся!» («Lean In!») Шерил Сендберг. Так я собі запланувала, а, відкривши її на перших сторінках, на вступному слові Шерил, зрозуміла, що так і є. До речі, сам цей вступ дуже доповнює Lean In, хоч, можливо, авторка цього й не планувала.
.
«Оригінали» за класикою жанру мотиваційного нон-фікшна під зав’язку наповнена фактами, посиланнями на дослідження та подекуди вартими подиву знахідками. Інколи мені здається, що якби бодай половина наших науковців проявляли хоч 50% тої винахідливості (оргінальності?) в пошуках інформації, яку проявив автор «Оригіналів», то наука стала би рушійною силою економіки.
.
Хоча книжка не лише про економічні успіхи. Тому читайте, чому старші діти охочіше будують «традиційну» кар’єру, успішні люди не користуються браузером Safari і який з мультфільмів Disney запозичив гамлетівський сюжет.
.
Між іншим, схоже, цей грубенький том став останньою книжкою видавництва «ТАО», яке своєю співпрацею з книгарнею «Yakaboo» заклало початок видавництва «Yakaboo Publishing». Але, можливо, це на краще, якщо надалі тексти будуть краще вичитані, а дизайн не поступатиметься західним версіям. Все ж «Оригіналів» хотілося мати в особливому виконанні.

Ната Коваль

koval

Стівен Кінг. 11/22/63 / пер. з англ. та комент. О. Красюка. –

Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 896 с.

Мотив подорожей у часі зовсім не новий, уже стільки було написано книг і знято фільмів, але досі актуальний. З одного боку, тому що стрімко розвивається наука і техніка, з іншого в реальному житті відбувається все більше й більше парадоксів. А ми дуже полюбляємо таємниче й незвідане, тому шоу продовжується.

Люди часто бувають занадто самовпевнені. Таким був Ел Темплтон, і Джейк Еппінг теж. Захотівши змінити минуле, вони запустили безперервний ланцюжок подій, який безповоротно і назавжди змінив їхнє майбутнє. А може, і взагалі позбавив їх майбутнього. «День, що змінив моє життя» прийде той час, коли і Джейк Еппінг зможе написати твір на тему, яку задавав своїм дорослим учням. Та за це він не отримає атестату про Загальний освітній розвиток, бо мильна бульбашка лопне, і світ полетить шкереберть.

Простий учитель літератури, як йому було подорожувати в часі? Хвилююче? Цікаво? Страшно? І це виправдано, адже це величезна відповідальність і надзвичайний стрес для мізків знати, що ти можеш змінити хід історії. І навіть якщо тобі не пощастить, у тебе буде можливість все анулювати і спробувати знову. Наче в комп’ютерній грі, лише з тією відмінністю, що ти старієш. Людина, потрапивши до «кролячої нори», продовжує старіти, хоча, повертаючись у свій час, дізнається, що була відсутня там усього дві хвилини.

Тож наш учитель літератури зможе зробити все правильно: вбити Френка Данніга, щоб захистити і врятувати його дітей; купити день часу Енді Каллема і не дозволити йому поїхати 15 листопада на полювання; а головне запобігти вбивству президента США Джека Кеннеді, якщо прийти вчасно на шостий поверх Техаського сховища шкільних підручників і вбити Лі Освальда. На шляху до виконання цієї самовідданої місії його чекають пригоди, знайомства і навіть кохання. Але метелик тріпоче крильцями, звичний хід подій змінено, і минуле опірне, воно таки має взяти те, що належить лише йому.

Зрозуміло, що будь-яка нормальна подорож у часі тягне за собою ефект метелика, як заповідав ще сам великий Рей Бредбері. Але якщо у Бредбері все було логічно, наочно і зрозуміло, то Кінг настільки посплутував нитки своєї розповіді, що стає незрозуміло, за що ж американці так любили цього Кеннеді? Благо, що у цій подорожі є своєрідна точка респауну (це певне місце у відеогрі, звідки гравець продовжує гру в разі повної втрати здоров’я), і перед героєм постає нелегкий вибір. Мабуть, і читач цей вибір мав би зробити. Та якщо на початку подорожі і собі хочеться врятувати Кеннеді, то чим ближче до кінця розповіді, тим байдужіший стає нам Кеннеді, а от доля головного героя виходить на перший план.

«11/22/63» дещо нехарактерна історія для Стіва Кінга, у плані відсутності жахастиків. Зате все решта просто неймовірна кількість деталей, гра з мовою, перипетійний сюжет. Після прочитання цієї книги можна заявити, що ми побували у провінційній Америці 50-х років ХХ століття.

«Сьогодні я змінив ваші життя», думав я, дивлячись на присутніх там в цей переднічний час людей, проте ніякого тріумфу чи зачудування не було в цій думці; взагалі жодного емоційного сповнення, ні негативного, ні позитивного»

Інна Мочарник

mocharnyk

Вірджинія Вулф. Місіс Делловей

/ переклад з англ. Тараса Бойка. – Київ: Комубук, 2016. – 208 с.

«Місіс Делловей» Вірджинії Вулф подарувала мені подорож у глибини людської свідомості і нагоду прожити один день з життя Клариси Делловей, перетворений на вишукану поезію.

Кожен день, якщо його розглянути детально, покрутити в руках, як ляльковий будиночок, насичений сюжет із багатьма персонажами, їхніми внутрішніми діалогами, переживаннями, сумнівами, складними взаємостосунками. Ледь вловні зазвичай звукові та зорові деталі в такому розгляді перестають бути мерехтливим тлом, вони вияскравлюються: декорації набувають не меншої важливості, ніж дійові особи.

Такий спосіб зображення дає відчуття кінематографічності, іноді складається враження, що оператор то наближає, то віддаляє зображення в кадрі, зміщує фокус. Так, описуючи рух Клариси Делловей вулицями Лондона, письменниця занурює нас у потік її свідомості, її спогади, стиль життя, повсякденні турботи. Квартал за кварталом місіс Делловей згадує і продумує своє життя, юність, уже прийняті рішення і сумніви, які все одно непокоять. Кожна мить концентрує в собі повноту життя, у всіх його періодах, оскільки прожите не зникло: воно завжди у нас, коли ми вітаємося зі знайомими, гуляємо містом, заходимо до крамниці. Із кожною сторінкою Клариса «оживає», а водночас оживає і вуличний натовп.

На перший погляд здається, що всі події книги спрямовано до вечірнього прийому в будинку Делловеїв. Проте роман Вірджинії Вулф також торкається болючої теми «втраченого покоління». Через образ Септімуса Сміта ми відчуваємо переживання людини, яка не може «вийти з війни». Септімус та Клариса незнайомі, але два потоки сюжету, сконцентровані навколо них, тісно переплітаються в романі.

Кілька разів вони опиняються поряд, або ж люди, знайомі з Кларисою і тим самим прив’язані ниточкою до її сюжетної лінії, помічають Септімуса. Образ Септімуса важливий у показі згубленого війною покоління, завжди поряд у нашому світі і яке вже ніколи по-справжньому в ньому не буде. Сміт воїн і жертва війни. Важкі спогади про пережите не дають йому повернутися в нормальне життя.

«Місіс Делловей» роман, не схожий на прозу, у ньому дуже багато поетичних образів, чудових описів міского пейзажу, квітів, декотрі епізоди читаються, як верлібр ( і за це, певно, слід окремо подякувати перекладачу).

«…як свіжо, немов гофрована білизна щойно з пральні, дивляться з плетених кошиків на неї троянди, і темні строгі червоні гвоздики, що підвели свої голівки, а запашний горошок, розлігшись у горщиках, мав фіолетовий, білосніжний і блідий відтінок так, ніби вже вечоріє, і дівчатка в серпанкових спідничках вийшли зривати той запашний горошок і троянди після закінчення чудового літнього дня з його темно-синім небом, з його живокостом, гвозиками і білими лілеями; ніби настала пора між шостою і сьоомою годиною, коли всі квіти троянди, гвоздики, живокіст, бузок зайнялися вогниками: білим, фіолетовим, червноним, густо оранжевим; кожна квітка, здається, світилася окремішнім світлом, світилася м’яко, чітко на вкритих імлою клумбах; а як їй подобалися сіро-білі метелики, що кружляли над геліотропом і вечірнім первоцвітом!»

 

Чільне зображення freepik.com
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe