Читомо > Література на літо > Читомо читає: поетичні антології, британський нон-фікшн, українська проза

Література на літо

Читомо читає: поетичні антології, британський нон-фікшн, українська проза

09.12.2016 0 Автор:

Читомо продовжує ділитися враженнями від прочитаного. Цього разу в нашій імпровізованій добірці  – антологія молодої поезії США, британський нон-фікшн про освіту та необхідність руху до її індивідуалізації, вірші про Карпати та українська підліткова проза про кохання і любов у родині, і водночас про їхнє продовження попри втрату, про уміння відпускати і продовжувати любити.

Олег Коцарев

kotsarev

Антологія молодої поезії США /

 упорядник Тараса Малкович. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. – 280 с.

Читаю «Антологію молодої поезії США», укладену Тарасом Малковичем. Серед перших вражень – стилістична єдність (більша, ніж у нашій поезії, увага до асоціативного фрагментування, таке саме, як у нас, звертання до нового міфологізму) і дуже розповсюджена квір-тематика. Ну, й іще – майже всі ці поети живуть у Нью-Йорку.

У цьому можна вичитати натяк на суб’єктивність добору авторів. Але насправді об’єктивного добору просто не буває, й якби не Малкович, про більшість із цих поетів ми би просто ніколи не дізналися.

Каміла Ранкін
Вечірнє

Дорогий вечоре, було так тепло під тобою, що я запропонувала але ти відмовився
терпіти. Ти не хочеш згадати мене (Ми танцювали. Я була самотня в темряві. Я була вбрана
в це обличчя.) У денному світлі, я – акр порожнечі пустельної, як не крути. Втрачена біла квітка. Прозорий медовий аромат зовсім зів’яв.
І триває цей сон: мене оплакують мільйони. Я померла молода, а була така мила.

Читайте також: Книжкові новинки сезону: поетична дюжина

Марія Горбач

gorbach

Кен Робінсон. Школа майбутнього. Революція у вашій школі, що назавжди змінить освіту. – Львів: Літопис, 2016. – 258 с.

Складно в наш час знайти людину, що не бачить проблем стану освіти. І я не виняток, звісно. Та водночас власний досвід не дає мені підстав бути абсолютно розчарованою у цій сфері: у підлітковому віці мені пощастило навчатись у справді хорошому державному ліцеї, а зараз – уже в дорослому – викладати в альтернативній домашній школі. Але для тих людей, хто про альтернативу в освіті не здогадується, ця книжка може стати дивовижним відкриттям. Я б радила її читати усім вчителям та батькам школярів, або й просто зневіреним у розвитку освіти.

Автор, визнаний експерт із питань освіти, переконує, що кожна дитина має природне бажання до пізнання світу, тобто до навчання, і щоб воно не зникло, досвідчений вчитель має неодмінно виконувати 4 основні ролі: зацікавлювати, заохочувати, сподіватись та мотивувати учнів.

У цій книжці багато прикладів сміливих, ризикованих змін в традиційних шкільних системах по всьому світу, що давали неочікувані результати. В основі майже усіх – повага до зацікавлень учнів та можливість розвивати їх творчий потенціал, який, на жаль, часто пригнічується через необхідність здачі стандартизованого тестування, яке автор аргументовано критикує.

Крізь усі ці приклади та поради дослідника легко простежити головну ідею – необхідність руху до індивідуалізації освіти.

Крім цього, дослідник визначає ключові здібності, що їх школа мусить розвивати в учнях: допитливість, творчість, критичне мислення, уміння спілкуватися, співпраця, співчуття, самовладання та громадянська свідомість. Відтак, Кен Робінсон радить більшу увагу приділяти мистецьким дисциплінам та фізичному вихованню у всіх школах. Цікаво, який відсоток українських вчителів погодилися б з ним?…

«Підіть у дитячий садок і гляньте на дітлахів – з них аж вихлюпується творчість. А потім завітайте до сьомого чи восьмого класу й запитайте: «Хто з вас творча людина?» – і побачите щось неймовірне. Діти тицьнуть пальцем на одного чи двох однокласників. Сумна картина. Те ж саме відбувається і з дорослими. Наша мета – зробити так, щоб люди більше не тицяли пальцем на інших, а показували на себе, щоб вони – кожен до одного – усвідомили, що мають творчі здібності»

Читайте також рецензію на цю книжку

Ната Коваль

koval

Карпати на трьох / Петро Мідянка, Назар Федорак, Василь Зеленчук. —

Брустури: Дискурсус, 2016. — 116 с.

Якось видавництво «Дискурсус» подумало, що треба б більше хороших текстів про Карпати, і надумало створити нову видавничу гілку. Тож «Брустури» — новий книговидавничий бренд, який спеціалізується на гірській тематиці та духовній літературі. А першою карпатською ластівкою стала поетична збірка «Карпати на трьох» Петра Мідянки, Назара Федорака та Василя Зеленчука. Мов тріє царі, що зійшли з гір на долину за зорею, яка сповіщає про народження спільного літературного дітища — так зобразив авторів на обкладинці художник Богдан Поліщук.

Мештерґеренда (центральний сволок), ільмовий (в’язовий), теметов (цвинтар) панбаршін (оксамит) — побіля кожного вірша є тлумачення закарпатських слівець Мідянки, від чого ця широколугнянська поезія стає ще більш багатобарвною. Мідянка співає і про постоли од Баті, і про своїх односельчан, філософствуючи про речі буденні, і, варто таки зазначити, Мідянка досить добре знається на географії — як країн-сусідів, так і земель далеких.

Мало того, що новоспечений віршувальник Зеленчук сплів цілий вінок сонетів гуцульським діалектом, то він ще й понаскладав акровіршів-сонетів для своїх побратимів. Мідянку японізували до Мідянкаші, адже багато японських прізвищ мають саме закінчення –ші — Іґараші, Кобаяші, Такахаші. А от з Федорака стався латиш Федоракіс, бо ж у латишів закінчення –іс у кінці прізвища — Балодіс, Еглітіс, та навіть імені — Яніс, Валдіс. Тому Зеленчук міг сміливо написати і Назаріс Федоракіс, а ті двоє могли зробити з нього якого там грузина Зеленчукідзе чи Зеленчукіашвілі.

Федорак серед цієї трійці найбільш міський поет, у його віршах добре пізнається Львів («Сніг на вулиці Коперника», «У найкращому з міст відбуваються дивні прибої: / То птахи, то листки обціловують там береги»), інколи видніється Київ чи Станіслав, але й він уміє писати про найліпшу чічку у гуцульськім краї. А то з’являється далекий південний схід, куди «летять павичі», куди «кожного дао широке веде» з єдиною причиною — бо «осінь, — повторює кумова жінка».

У збірці більше чути голосу Петра Мідянки, все ж «шевченківський» лауреат, але поки несміливий ще голосок Василя Зеленчука точно добре запам’ятається читачу завдяки його непідробній щирості. Та й Назар Федорак не пасе задніх овець, що показує хоча б вірш «ВВ»:

Всі Карпати коло хати
в хаті місяць руки стіл
ріже хліб моя коха-
навпіл
хтось ускочив серед ночі
в хату місяць руки хліб
так колись книжки Спіно-
загріб

Читайте також: Свіжий друк: новачки книжкового ринку України

Іра Батуревич

baturevych

Оксана Лущевська. Вітер з-під сонця. — Київ: Фонтан казок, 2016. — 128 с.

На рахунку цієї книжки Оксани – вже дві премії, і, схоже, будуть іще. Книжка, можна сказати, «болить» багатьма темами. Найперше, звісно, життям після смерті рідної людини, яке по-різному змінюється в матері й сина, тим, як вони проходять шлях до прийняття цих змін. До того ж, як виявилося, найважче пережити не свої власні переживання, а те, як переживає втрату, наприклад, твоя мама.
Найпрекрасніше в книжці те, що вся вона – про кохання і любов у родині, і водночас про їхнє продовження попри втрату, про уміння відпускати і продовжувати любити.

«Йому навіть хотілося йти далі й далі, щоб побачити, як змій рухається он там далеко від берега, де вітру, як здавалося Женьці, було найбільше. […] Навіть мама, яка не дуже любила купатися, підійшла до них і простягнула долоню до хвоста. Тато взяв її за руку. Вони втрьох трималися за  синю міцну мотузку»

Друга тема – життя іншої родини в курортному містечку, усе життя яких крутиться довкола обслуговування і продажів відпочивальників. Робота дівчинки, яка мусить допомагати своїм батькам, замість того, щоб купатися в морі та ганяти на велику. Економічно ця тема в літературі теж стає дедалі актуальнішою.
«Тонкий психологізм», який встигли відзначити критики, між іншим, не завадив авторці створити динамічний і гарно виписаний сюжет, з практично кінематографічною кульмінацією.
Щодо візуальної частини, то вона контрастує з текстом і поступається йому в цьому контрасті. «Фонтан казок» має прекрасну традицію не лише працювати лише з українськими авторами і ходожниками, але й «давати дорогу молодим», залучаючи ілюстраторів-початківців. Але цього разу художниці вдалася лише обкладинка, а те, що було всередині, трохи розчарувало: візуальний ряд не клеїться докупи, художниця уникає портретних ілюстрацій, а ті, що є, скидаються на вимушений крок і зусилля над собою. Навіть кіт не схожий сам на себе на різних ілюстраціях.

Що читала редакція Читомо минулого тижня, а що у листопаді. 

І звісно, у жовтні ми теж читали.

Так-так, у липні без читання не обійшлося.

Зрештою, як і в червні.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe