uncategorized

1. Вибрані твори Надії Зелінської «Наука байдужа до біографій своїх творців…» (Львів: Українська академія друкарства, 2013)
Книжка цінна тим, що у ній – ретельно відібрані найкращі публікації дослідниці різних років (1979-2013 рр.). Тепер науковці, викладачі, аспіранти, студенти, а може, й видавці-практики зможуть ознайомитись із науковим доробком Надії Зелінської комплексно, простежити зміни у сфері соціальних комунікацій за доволі тривалий період. Публікації присвячено історії, теорії та практиці видавничої справи і редагування, а також найбільшому зацікавленню та захопленню авторки: науковій комунікації, науковій книзі, її поетиці. Своєрідним бонусом для читачів є розділ «Не лише наукою…», який об’єднує публіцистику культурологічного спрямування, зокрема прецікаві роздуми про Форум видавців, віденські ескізи та враження про Туманний Альбіон.

2. Монографія Василя Теремка «Видавництво-ХХІ. Виклики і стратегії» (Київ: Академвидав, 2012)
Тема видавничих стратегій, хоч і перебувають нібито поза часом, сьогодні є справді дуже вагомою, адже в черговий раз видавнича сфера України через політичні та суспільні трансформації має відповісти на певні виклики, подолати кризові явища. Я би однозначно адресувала цю книгу не лише дослідникам, але і тим людям, які дотичні до видавничої справи, керівникам видавництв. У книжці розглядаються засадничі феномени культури: «книга», «текст», «автор», «читач», але не лише у культурологічному аспекті, але й в аспекті маркетингу, в аспекті бізнесу. Своєрідним бонусом для читачів є розділ «Стратегічні випробування видавництв у кризових умовах».

3. Монографія Емілії Огар «Дитяча книга в українському соціумі (досвід перехідної доби)» (Львів: Світ, 2012)
Завдяки об’єкту дослідження (до слова, лише на перший погляд простому та «інтуїтивно зрозумілому») ця книжка справді може зацікавити дуже багатьох, не лише науковців у галузі соціальних комунікацій, видавців, редакторів, але й філологів, істориків літератури, бібліотекознавців, культурологів. Книгу для дітей Емілія Огар розглядає як соціокомунікативну модель. У монографії йдеться про тенденції формування репертуару української дитячої книги, до того ж, охоплено період із 1991 по 2009 роки, що звичайно ж, поряд із оригінальними ідеями авторки, додає унікальності виданню, адже таких масштабних досліджень у сфері української дитячої книги – не існує. Своєрідним бонусом для читачів є післямова до цієї монографії, яка називається дуже прикметно для нашого часу: «Книжка чи мишка»: реалії цифрової доби».