Новини

Чергова дискусія в рамках проекту «Культура VS. Пропаганда» була присвячена блогосфері. Участь у ній взяли популярні українські блогери Крус Крус (Олександр Барабошко) та Сергій Дідковський. Читомо занотувало головні думки спікерів. 

Про пропаганду

С. Д.: Більшість людей, не залежно від раси, національності тощо, – це люди, яких треба спонукати до дії. І в цьому полягає функція пропаганди. Можна робити пропагнанду на рівні «посади дерево», а можна – «убий іншу людину».

Для того, щоб пересічному громадянину повідомити якусь думку, потрібно з ним розмовляти однією мовою. І передавати цю інформацію в ті канали комунікації, які він споживає.

О. Б.: Пропаганду треба вміти робити і треба вміти завертати меседжі. Пропаганда якраз про те, як круто завертати якийсь «брєд».

Про культуру

С. Д.: Музей чи театр повинен заробляти гроші сам, знаходити спонсорів, створювати продукт, на який хочеться піти, він повинен сам придумувати своє позиціонування в інформаційному просторі. Яскравим прикладом цьому є «музей Ханенків».

У нас досі існує якась радянська традиція, що культуру повинен робити хтось, але не я.

До тих пір, поки екскурсії в музеї Шевченка будуть нудними, доти цьому музею будуть потрібні державні дотації.

О. Б.: Зараз стали менше запрошувати закордонних діджеїв до клубів. Бо дорого.  Як це повпливало на українську культуру? Позитивно, через те, що українські діджеї нарешті отримали  ті місця, які ніколи не отримували, і почали грати в наших клубах.  Збільшилася кількість доволі хорошої української концертної музики.

Про Мінкульт

С. Д.: «Міністерство культури» вже з самого початку звучить тупо. Так само, як і «народний артист» чи«заслужений артист». Міністерство культури – це структура, що займається виключно розподілом бюджету туди, куди його потрібно розподіляти.

О. Б.: Я не можу напевне сказати, чи потрібне нам таке міністерство чи ні. Хай би воно було, але нам не потрібен такий міністр, який зараз у нас є.

Про медіа

С. Д.: Це як у нервовій системі – є збудження, а є гальмування. Напевно, комусь потрібно відволіктися і почитати про те, що відбувається в ліжку у зірок. З іншого боку це все-таки соціологічний показник, адже передовсім людину цікавить інша людина.

Таблоїдної мислення – це бажання людини отримати якусь брудну білизну, неважливо, чи це білизна у вигляді випущених кишок, або у вигляді того, що коїться в ліжку Ані Лорак.

Згідно з доступними даними сайту «Mediametrics», у топі статей, які найбільше шерять у Фейсбуці, є переважно «вбросові» статті.

ЗМІ, що мають на меті отримувати трафік тут і зараз, не є еволюційними.

О. Б.: Мені здається, що людей зараз  не стала більше цікавити інформація штибу «ой, все пропало», їх просто перестали цікавити світські події. Справа в тому, що за останній рік таких подій стало менше.

Медіа мають можливість виривати трафік завдяки «жовтим» матеріалам, водночас зараз є попит і на хороші аналітичні проекти.

Про інформаційну війну

С. Д.: Якщо з ранку до вечора дивитися на випущені кишки і думати тільки про погане, нічого хорошого не буде. Тільки у нормальному психологічному стані можна перемогти в інформаційній війні. Нашому противникові потрібно, щоб ми всі ходили з кислими обличчями, в депресії, хотіли виїхати з України, щоб нам тут було некомфортно. А в некомфортних умовах революція неможлива.

Про соціальні ініціативи

О. Б.: Будь-яку хорошу ініціативу люди вбивають своєю настирністю. Якщо розмальовувати паркани в патріотичні кольори було до певної міри доречно і актуально, то коли почали все перемальовувати, це стало аж «напряжно». Так само з будь-якою соціальною ініціативою.

Про роль бізнесу

С. Д.: Увесь великий бізнес повинен бути зацікавлений у цілісності й успіху держави. Щоб він був зацікавлений, сам народ має щось робити. Теза «ми заслуговуємо на ту владу, яка у нас є» трохи банальна, але правдива.

Потрібно створити аналогічний конкурентний продукт, який роздаватимуть поруч з газетою «Вести» і в якому буде потрібна для людей інформація.

У нас багато заможних людей, які можуть дозволити собі видавати 10 тиражів газети «Вєсті» з українською пропагандою, але чомусь цього не роблять. Чому? Бо не бачать перспективи в Україні. Чому не бачать перспективи? Тому що емігрантські настрої скажені, народ деспресивний. У таких умовах подібний проект запустити просто неможливо.

Про майбутнє

С. Д.: Депресія – це не тільки війна, це ще й економіка. Люди нібито не знають, що буде завтра. Але насправді «завтра» робимо ми. А щоби зробити завтра, потрібно розуміти, що було вчора. І тільки людина, яка перебуває в здоровому психологічному стані, яка не займається самокопанням, може здійснювати еволюцію і розвиток.

Світлини Василя Чурікова

Про теми, обговорювані під час попередніх дискусій «Культура VS. Пропаганда», читайте за посиланнями: 

Від письменників Любка Дереша й Ірени Карпи, а також від медіадиректорів Олександра Ткаченка й Зураба Аласанії.

Доній і Ботанова про пропаганду: дискусія на підвищених тонах

Філософи про культуру й пропаганду: конспект найважливіших цитат

Історики про пропаганду: Щоб змінити майбутнє, треба міняти минуле